Звідки береться мотивація та як її підвищити, вирішили дослідити вчені Гарвардського університету. У багатопрофільному дослідженні Національної наукової ради з розвитку дитини при цьому університеті йдеться про те, що на вмотивованість до певної діяльності впливає спадковість. Але у значно більшій мірі — досвід досягнень та поразок, приклади дорослих, виховання.
«Ця дитина просто не хоче вчитися!» — можна почути і від батьків, і від вчителів. Якби усі школярі мали високу мотивацію, проблем би було в рази менше. «Ви ж професіонали — ви і заохочуйте» — дорікають педагогам батьки. «Якщо дома не привчили вчитися, у школі з таким учнем доведеться мучитися» — відповідають учителі.
Вчені довели: немає дітей, які не хочуть нічим займатися. Вплив родини значний, адже найбільше чутлива до таких змін дитина у дошкільні роки. Але на дитину будь-якого віку можна впливати — на краще чи на гірше.
Діти, які здаються мало вмотивованими до навчання чи дослідницької діяльності, насправді мають розвинену мотивацію уникнення. Вона спонукає уникати небезпеки, ризику, негативу на кшталт критики чи низьких оцінок. При такому настрої налаштувати на довгострокову мету зовсім важко. Є другий вид мотивації — досягнення, яка направляє нас до винагороди, результату. При такому настрої можна розвивати цілеспрямованість, бажання отримати відкладене задоволення. Ці два види мотивації врівноважують одна одну.
Системи мотивації мозку є особливо чутливими в період раннього дитячого розвитку. Діти до трьох років починають розрізняти загрози, яких справді потрібно уникати і ті, що менш небезпечні. Наприклад, грім може злякати, але у присутності дорослого, з яким почуваються захищеними, з яким міцні стосунки, створюють значно нижчий рівень стресу, малюки дивляться на батьків та не плачуть.
Якщо такого дорослого немає, дитина переживає занадто багато страху, будь-що стає джерелом стресу, можна сказати, їй страшно жити. І тоді уникнення стає головним видом мотивації. Проте йдеться не лише про сиріт. Якщо мама тривалий час була на заробітках або в лікарні, а її заміщували по черзі бабусі, тітки — це теж саме. Якщо дорослі поводяться, як діти — через залежності або просто істерично, не передбачувано. Якщо у мами довго була післяпологова депресія. Якщо батьки не емпатичні, ігнорують сльози та звернення дитини, переймаються лише тим, щоб задовольнити її фізичні потреби. Якщо мама, приміром, схильна гіперопікати і навіює дитині, що на кожному кроці — небезпека, бо надмірно побоюється, що малюк постраждає або уникає клопотів через його самостійність.
Недолік позитивних відносин з дорослими знижує мотивацію спробувати нові види діяльності. Навіть при спадковій схильності до мотивації винагороди. Дослідження на тваринах довели: через негативний досвід мозок активізує зону, що породжує страх, одночасно зменшивши зону, що породжує бажання. З часом відбувається переформатування схем в гіпокампі, що керує пам’яттю, та у мигдалині, що бере участь в емоційних реакціях.
Також важливо, щоб малюк бачив, як дорослі працюють. Дослід довів: дитина до року, яка бачить, як дорослий виконує успішно завдання, зробить значно більше спроб досягти успіху, ніж та, яка бачить, що дорослий не досягає успіху.
Але є ще один період нейронної гнучкості та змін — підлітковий вік. Та дошкільнятам підтримка дорослих значно важливіша, ніж однолітків, і навіть критика друзів не знизить мотивацію. У підлітків все навпаки. Через бурхливі зміни в організмі вони занадто емоційно реагують на відгуки однолітків, особливо протилежної статі. Соціальне прийняття спонукає до збільшення виділення природних опіоїдів і активує ділянку мозку, відповідальну за вивільнення дофаміну. Ті, хто раніше мав мотивацію уникнення, особливо болісно реагує на несприйняття однолітків. Чим можуть допомогти батьки? По-перше, вони мають заздалегідь, ще в допубертатному віці (10–12 років), створити позитивне оточення — шанс знайти друзів на гуртках, студіях, секціях тощо, серед дітей приятелів батьків. Бо вже підлітки не слухатимуть порад батьків, з ким товаришувати. Тож в них має бути хоча б вибір. По-друге, батьки можуть давати підтримку, родинне тепло. Хоча здається, що підлітки на це не звертають увагу, насправді все це — найкращий спосіб знизити ризик, якщо однолітки впливатимуть погано. Якщо компанія заохочує до антисоціальних вчинків або критикує бажання вчитися, найкраще протистоять цьому тінейджери з близькими сімейними стосунками.
7 способів допомогти з мотивацією дітям в інші періоди:
1. Виявляйте допитливість і заохочуйте дослідження
Дошкільнята за своєю природою мотивовані грою, а учні початкової школи — цікавими дослідженнями та бажанням набути майстерності. Дорослі можуть посилювати ці мотиви за допомогою позитивного зворотного зв’язку, а також діти можуть копіювати їхню допитливість.
Діти інстинктивно відволікають погляд від предметів, які надмірно знайомі, але також і від занадто складних. Обирають завдання саме тієї складності, яка їм потрібна. Тож у віці 6–10 років важливо йти за інтересами дитини, заохочувати будь-які спроби пізнання довколишнього світу.
2. Не покладайтеся на гаджети
Саме соціальна взаємодія є ключем до мотивації. Найкраща навчальна гра само по собі не допоможе в цьому. Дослідження довело, що діти вчать мову швидше завдяки безпосередньому спілкуванню з вчителем, ніж якщо слухають і бачать його на відео. У нашому цифровому світі гаджети — гарне доповнення під час навчання, але вони не можуть замінити особисте спілкування. Саме воно вивільняє природні опіоїди — дофамін і серотонін, які активують систему винагороди мозку.
3. Хваліть процес, а не результат
Перші спроби бувають невдалими. Кожна дитина у своєму темпі опановує нові навички. Якщо ви будете оцінювати лише вдалі спроби, з’явиться страх негативної оцінки, побоювання не виправдати очікування. Це підсилюватиме мотивацію уникнення. Але «молодець, чудово» на не дуже вдалий результат — це теж знижує мотивацію. Адже якщо хвалять за все, навіщо робити зусилля? Тож кращий вихід: підтримка та похвала за зусилля, зосередженість, працю.
4. Розвінчайте міф про вроджені таланти
Те, що оточення дітей говорить про таланти, має величезне значення. Якщо вважається, що люди мають або не мають здібності від природи, початкова невдача пояснюється браком таланту, а це знижує мотивацію. Якщо йдеться про важливість практики, праці заради досягнення результату, мотивація підвищується. Доведено, що навіть дитина, яка звикла вважати себе позбавленою здібностей, значно підвищує навчальні успіхи, якщо авторитетний дорослий доведе, що це не так, що спроби та помилки дадуть результат.
5. Обережно зі стимулами
Якщо ж хлопчик чи дівчинка привчені до матеріальних винагород, це гасить довготермінову мотивацію. Очікуваний приз втрачає новизну, і мозок виявляє менше нейронної активності в дофаміновій системі. Якщо нагорода ще й менша, ніж очікувалося, мотивація різко гальмує. Тож єдиний спосіб, якщо вдалися до винагород, зберігати мотивацію, — «підвищувати ставки». Приз має бути сюрпризом та ще й кращим, ніж дитина очікувала. Це не дуже реально. Тож найкращий спосіб прищепити здорову мотивацію — позитивні відгуки плюс цікава дитині діяльність: гра, творчість, дослідження.
6. Даруйте дитині переживання успіху
Доводьте дітям на практиці, що успіх можливий. Ми навряд чи будемо мотивовані робити що-небудь, якщо думаємо, що це неможливо. Якщо учневі щось важко дається, є спокуса давати нові завдання, наздоганяти. Але кожна дитина повинна мати завдання, у яких вона успішна. Складне діліть на «маленькі кроки», аби учень впорався і захотів рушити далі.
7. Критикуйте вже вмотивованих
Дитина, яка прагне стати спортсменом, конструктивну критику з боку тренера сприйме як шанс поліпшити результати. А ось новачок у фітнес-центрі, що просто зайшов позайматися, після критики може розчаруватися у своїх силах і більше не приходити туди. Тож критикуйте лише тих, хто вже готовий до цього. На тих, у кого мотивація слабка, значно краще вплине заохочення за спроби, підказки, спрощення завдань.
Источник: www.osvitoria.media
