Понад 60 % молоді планує здобувати або закінчувати вищу освіту в Україні. Про це свідчить опитування, яке у грудні-січні провів Микола Скиба, експерт напрямку «Освіта» Українського інституту майбутнього. Опитування охопило 127 респондентів із великих міст України. Які тенденції воно показує? Які наміри та настрої мають українські молоді люди щодо освіти та працевлаштування? Якою загалом є роль освіти під час війни? Записали розмову із Миколою Скибою.
Про настрої молоді щодо вибору університету
Опитування, яке я провів у грудні-січні не є репрезентативним, але воно означує певні настрої та тенденції: що молодь думає та планує щодо своїх перспектив освіти та роботи.
Одне з ключових запитань «Чи плануєте ви навчатися в Україні?» Це важливо, адже лише за офіційними даними понад пів мільйона школярів зараз перебувають за кордоном. Серед них — десятки тисяч старшокласників. Звісно, що вони та їхні батьки тепер зважуюють, чи залишатися за кордоном і пробувати там вступати у виші, чи повертатися в Україну. За даними цього опитування понад 60 % українців готові навчатися в українських університетах. З-поміж них понад 90 % віддають перевагу державному університету в Україні. Про що це свідчить? У першу чергу, це про – тяжіння до зрозумілих правил вступу та навчання. Я також ставив запитання-уточнення: «Що для вас означає навчання в українському державному університеті?» Три чверті респондентів відповіли, що це про можливість вступу на бюджет. Отже, за вибором повертатися в Україну і вступати в державний університет молоді люди бачать певне соціальне благо у вигляді можливості навчатися на бюджеті та знайомі правила гри, до яких не потрібно спеціально готуватися чи адаптуватися. Але по суті це сигналізує про настрої патерналізму, що глибоко вкорінені навіть у молодому поколінні.
Звісно, інша складова цієї відповіді пов’язана із піднесенням, очікуванням перемоги і можливо навіть самоцензурою. На це звертає увагу і Елла Лібанова, директорка Інституту демографії. Опитування міграційних служб та інших інституцій показують: 70–80 % українців кажуть, що планують повернутися. Частина цих людей дають соціально бажану відповідь, адже зараз бути українцем — почесно і модно навіть, тому у цих цифрах слід робити поправку на чинник настрою і загального патріотичного піднесення.
Про амбіції та емансипацію молоді
Мене також цікавило, скільки відсотків молоді готові ризикувати. З опитування бачимо: вибір державного університету це не лише про зрозумілість правил, але й можливість бюджетного місця. Ті хто, віддають перевагу приватним вишам, могли вказати свої причини такого вибору. Більшість відповіли, що їх цікавить високий рівень освіти. Лише 8 % усіх респондентів відповіли, вибір приватного вишу відповідає їхнім амбіціям. Загалом це очікуваний показник, адже рідко коли у суспільстві є більше, ніж 15 % пасіонаріїв. Отже, 8–10 % української молоді готові ризикувати, вони прагнуть емансипації, тому схильні обрати університет не у місті свого проживання. Тут також простежується закономірність: амбітні молоді люди, обираючи майбутній фах, радше покладаються не на власні відчуття чи поради батьків, а на думку експертів із галузі.
Про потребу в системі навігації
Узагальнюючи результати опитування, бачу дві нагальні потреби. Переважній більшості молодих людей, старшокласників бракує системи навігації у площині життєвих і освітніх виборів. Інформації дуже багато, світ складний і динамічний, тому молоді не вистачає орієнтирів, щоб розуміти, куди рухатися. Коли власної системи навігації не вистачає, можна спиратися на кимось розроблені правила і вказівники — саме тому і маємо високий відсоток тих, хто хоче обрати державний виш. Таким чином люди хочуть пом’якшити удар від невизначеності. Тому в українській освіті має з’являтися більше інструментів або методичних підходів, щоб молодь могла вибудувати власну мапу більш свідомого вибору професії.
Менша частина молоді — ті, що готові ризикувати та йти за власними амбіціями, потребують якісного менторства з боку більш досвідчених професіоналів у своїй галузі. Тут може допомогти систематична практика «be my shadow». Це коли молода людина може побути кілька днів тінню якогось фахівця і побачити, як галузь працює з середини: провести день архітектора, софт девелопера, оператора електростанції.
Війна безперечно збільшує рівень невизначеності і стресу і учні потребують наставництва ще зі школи. Тут добре працює практика тьюторингу. Приватні школи часто мають окрему посаду тьютора. Це людина, яка не викладає предмет, а має змогу зосередитися на особистості дитини, допомагає з траєкторією навчання, темпом і підказує і учневі, і викладачеві, як ефективно працювати. Університети теж можуть запроваджувати такі посади. Функція тьюторингу є наприклад у Харківській школі архітектури.
Підлітки і молоді люди найперше мають потребу у прийнятті і визнанні, тому поруч має бути значущий дорослий, хто здатен дати ефективний зворотний зв’язок. Це допомагає зосередитися на важливому і зростати. Зрештою згодом людина зможе спиратися не на чиюсь оцінку, а на власну експертизу.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Освітні втрати: наздоганяємо навчальну програму без стресу
Як навчати у новій реальності: великий вчительський конструктор
Про найважливіші навички, які має розвивати українська школа вже сьогодні?
Дві ключові навички, які має розвивати сучасна українська школа: це життєстійкість і самозарадність.
Українська ситуація істотно відрізняється від умов інших держав. За рівнем інтелектуальної підготовки нашого людського капіталу ми ближчі до Німеччини, Фінляндії чи Франції. Тоді як за рівнем загроз і невизначеності — ми як Афганістан, Ірак чи Сомалі. Перед кожним українцем стоїть завдання зберегти себе не лише фізично, а й морально як особистість, не втратити схильність до самовираження. Тому маємо скласти самі для себе цей топ-навичок українця.
Школа як інститут може цьому зарадити: у концепції НУШ маємо наскрізну компетентність — вміти навчатися. Щоб уміти навчатися, треба зберегти рівень допитливості у дитини, трансформувати його у базовій школі у навички дослідницької поведінки. На основі цього обрати дитина обирає галузь, де хочеться досліджувати глибше — це вже рівень експериментування. Життєстійкість і самозарадність тісно пов’язані із навичкою експериментування. Експеримент це спосіб зменшити невизначеність не через повернення до стереотипних моделей поведінки, а методом коротких проб. Коли ти висуваєш гіпотезу і дивишся, що вийшло в результаті. Школа має заохочувати винахідницьку ініціативу і готовність перевіряти власні гіпотези, методом проб і отримати натомість із цього досвіду оригінальне знання, яке дає основу спроможності людини.
Про освітні втрати
Освітні втрати почалися ще під час ковіду, коли інтенсивність навчання і засвоюваність суттєво знизилась. Але простим відновленням інтенсивності навчання закрити ці прогалини не вдасться. Знання потрібно отримати не як заучування. Дитина має привласнити знання через досвід. І не обов’язково отримати цйого у стінах школи. е може бути будь-який життєпростір. Привласнення знань найефективніше робити через проєктно орієнтоване та проблемно орієнтоване навчання: я націлююсь не на іспит, а на те, що мій маленький винахід чи прототип працює. В умовах, коли навчання і доступ до інформації переривається тривогами і вимкненнями електрики, надзвичайно важливо культивувати навички дослідницької поведінки незалежно від того, де зараз перебуває клас — у школі, в укритті, вдома.
У школи зараз з’являється окрім когнітивної, ще й терапевтична функція. Школа це про групу людей, з якою дитина проживає велику частину свого життя. Для ефективного навчання рівень стресу має бути оптимізований. Якщо стрес завеликий — ефективного навчання не буде, якщо мозок зовсім не збуджений — так само. Ось цю тонку межу і баланс збудження мозку дітей здатен помітити талановитий педагог. Робота з тривожністю і вміння збалансовувати рівень стресу в учнів має входити до компетенцій педагога. Травмованість стає поширеним явищем, тому частину часу в школі маємо свідомо віддавати на те, щоб через відчуття залученості і причетності знімати надмір тривожності, що її переживають діти. У групі стрес і тривога долаються легше, якщо є прийняття, спільна дія. Мінімізувати втрати можна за рахунок додаткових активностей, які безпосередньо не пов’язані із навчанням, але які дають відчуття спільної справи, спільного досвіду і проговорення. Якщо вміло залучити дітей до спільної діяльності і знижувати стрес, засвоєння матеріалу може бути навіть глибшим, ніж за звичайних умов. Тому замість плакати про освітні втрати, пропоную використати цей час проактивно. Я вірю: ми згодом виявимо в наших дітей навички і знання, які ще не прописані у освітніх програмах чи переліках топ-скілів від світових експертів.
Опитування провели у період з 20 грудня 2022 по 10 січня 2023 року партнерстві з проектом Future of Work, який реалізується Career Hub Центру «Розвиток Корпоративної Соціальної Відповідальності».
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
