Домой Статті Жодні лайки не замінять спілкування: як українські підлітки переживають карантин

Жодні лайки не замінять спілкування: як українські підлітки переживають карантин

20
0

Зображення: Lívia Koreeda. Submitted for United Nations Global Call Out To Creatives – help stop the spread of COVID-19.

За два місяці на карантині українські підлітки спробували багато чого нового. Хтось навчився монтувати відео про той же карантин і почав вчити іспанську. Інші записують свої версії відомих пісень в Instagram і міркують над власним гумористичним YouTube-каналом. Дехто приймає спортивні челенджі в соціальних мережах і більше читає для саморозвитку. Проте більшість сходиться на думці, що дистанційне навчання не замінить звичайної школи, живого, хоч іноді строгого, вчителя і перебування з однолітками. Із карантину у звичайне життя вони взяли б освітню платформу Classroom і вміння вчитися самостійно, нову якість часу, проведеного з родиною, і свої неймовірні захоплення. Коли все це закінчиться, вони мріють вийти до Дніпра, прогулятися містом, зустрітися з друзями віч-на-віч і повернутися в школу хоча б заради баскетболу в спортзалі. Про своє життя на карантині «Освіторії» розповіли четверо учнів 9-го та 10-го класів.

«Люблю вас, мої зайчики!»

Марія Муріна, учениця 9-го класу Технічного ліцею Києва

Було таке завдання на весь ліцей — зняти відео. Ми з моєю подругою Мар’яною Залєвською обрали тему: «Як цікаво провести час на карантині». Оскільки мій класний керівник — вчитель математики та інформатики, то вона прив’язала це завдання до інформатики. І сказала, що поставить нам оцінки. Оцінку поки що не поставила. Але сказала, що відео їй дуже сподобалось. Для мене це краще, ніж оцінка.

Базові речі з монтажу я вивчила за дві-три години, поки монтувала. Усе було так, як ми з подругою вирішили. Самі придумали сценарій, самі зняли, самі змонтували в програмі Movavi Video Editor. Для мене це перший досвід монтування відео.

На карантині дуже багато чого вчишся нового. Я почала за YouTube вчити іспанську. Мені давно хотілося вивчити цю мову. Я почала розтягуватися, сідати на шпагат. Готую також більше. Роблю іноді якісь кекси, пироги. І що мама попросить їй допомогти.

У цілому карантин іде на користь. Починаєш робити те, на що у звичайному житті тобі не вистачало часу.

Спочатку, коли ми дізналися про карантин, усі були дуже щасливі: «О, да, ура! Нічого не буде!» Потім, коли розумієш усю серйозність, настає шок, паніка. Потім ти вже це приймаєш. Починаєш сумувати за якимось речами, які тобі здавалися звичайними. Звісно, якось себе веселиш, дивишся серіали, читаєш книжки. Наприклад, мені дуже сподобався серіал про перегони Формула 1.

Половина вчителів у нас проводять онлайн-уроки в Zoom за розкладом. Деякі просто кидають завдання, яке ти повинен зробити протягом уроку і відправити, наприклад, на пошту. Вони все це перевіряють.

Вчуся, мабуть, трішки більше, бо онлайн-тести, які в нас проводять у мережі Moodle майже з кожної теми, все одно будуть. Без учителя, який може пояснити все людською мовою в реальному часі, більше часу йде на підготовку.

Вчителі з деяких предметів задають більше, щоб потім не бракувало оцінок, мені здається.

У ліцеї ти сидиш і хвилюєшся за кожен урок. За кожен той тест. Я переймаюся дуже за оцінки. А вдома ти розумієш: якщо що, тобі допоможе хтось із домашніх, і той же інтернет є.

Було таке, що я прокидаюся перед початком уроку і кажу: «Доброго ранку!» Вчителька: «Доброго ранку! Якщо ти вже встала!»

Наша вчителька фізики зазвичай на уроках здавалася строгою, могла за щось сильно накричати. І ми сиділи: «Ну за що? Не треба». А на відеоуроках вона дуже добре до нас усіх ставиться: «Люблю вас, мої зайчики!» Багато вчителів пише: «Не хворійте!» Ти розумієш, що вони починають піклуватися. Може, це звичайні слова: «Будьте здорові!» Але приємно.

Наша класна керівничка теж може бути строгою, якщо потрібно. А тут каже: «Ми вже так за вами сумуємо, ріднесенькі, люблю вас». Ти теж починаєш сумувати. Я вже хочу в реальний клас. До реального вчителя. Я рада, що є онлайн-уроки. Вони допомагають хоч якось бачитися.

На карантині найбільше бракує живого спілкування.

Зараз більше часу на батьків є. У звичайному житті до карантину ти якось цим нехтував. Не дуже цінував цей час. А зараз, коли є така можливість, то ми всі збираємось і починаємо дуже довго розмовляти. Зараз я зрозуміла, як важливо проводити час з батьками. Сподіваюся, що після карантину це так і залишиться. Спорт я теж хочу перенести в життя після карантину.

Коли карантин закінчиться, я піду гуляти. Спочатку на Дніпро, а потім до центру. Я дуже люблю просто гуляти Києвом. А тут не можу. І в мене така ломка, можна сказати. Хіба що довкола будинку. Нам ще дуже пощастило, що у нас дві собаки — Джина і Моллі.

Мені здається, що ставлення людей до всього дуже зміниться. Я сподіваюся, дуже скоро скажуть, що вже немає цього вірусу, карантин завершено. Усі люди просто вийдуть, вдихнуть повітря і відчують цю свободу. Правду кажуть, що в нас забрали найцінніше — свободу. Мені здається, що після карантину люди почнуть сильно все цінувати.

«Я б хотіла більше записувати каверів так само після карантину»

Влада Федченко, учениця 10-го класу Макарівського багатопрофільного ліцею

У нас з нашим класним керівником була обідня кава в Zoom. Антоніна Петрівна сказала підготуватися, причепуритися і підготувати чашечку чаю або кави. Я трішки підфарбувалася, і наша вчителька теж. Перевдягнула піжаму, зварила собі каву, і в такій гарній атмосфері ми поспілкувалися.

У нас була тема, що нам подобається в дистанційному навчанні і які труднощі виникають.

Звісно, важко самому це все опрацьовувати, але вчителі допомагають. Вони проводять власні онлайн-уроки. До того ж вони надсилають відео, щоб ми переглянули, і в такому цікавому режимі ми навчаємося.

Я вважаю, і діти також підтримують, що повинен бути розклад онлайн-занять, які проводять з нами вчителі. Бажано, щоб підряд були онлайн-уроки.

Також труднощі виникали з тим, що кожен вчитель задає домашнє завдання на своїй платформі. Одне там, інше там. І це все губиться. Тому, можливо, вони домовляться, і все буде в одному місці, щоб нам було легше. А так, дистанційне навчання — це досить цікава форма.

Ми займаємося в Zoom з учителями. Деякі просто надсилають уроки й задають домашнє завдання. А деякі в Zoom проводять, щоб чути нас, бачити. Дехто використовує платформу Classroom для домашнього завдання. Там можна одразу перевірити, поставити оцінку, додати приватний коментар. Це дуже зручно.

Живе спілкування учня і вчителя на уроці все одно набагато краще. Легше сприймати, коли ти бачиш вчителя, коли він розказує щось тобі очі-в-очі. Тому я б хотіла ходити в школу. Дійсно, ми вже сумуємо за навчанням у школі. Проте дуже цікаво на платформі деякі завдання відправляти. Це цікавий елемент, який можна внести у звичайне навчання, коли ми вже всі підемо в школу.

Під час карантину з’явилося більше часу на ті шкільні предмети, з якими не зовсім легко було. Плюс іде Всеукраїнська школа онлайн по телевізору. Це теж на користь. І тепер я стала вищі бали отримувати за домашні завдання. І набагато краще розуміння цих предметів.

Також я вже почала вчити іспанську мову, чого завжди хотілося. А ще з’явилося набагато більше часу для хобі.

У мене є сторінка в Instagram, де я викладаю свої кавери на відомі пісні. Раніше я не часто записувала відео. У мене вже і питали, коли буде нова композиція. На карантині я можу більше підготуватися до цього. Захотіла зіграти якусь легендарну пісню на піаніно і записала Bohemian Rhapsody гурту Queen.

Я б хотіла більше записувати каверів так само після карантину.

У цьому році я мала би складати іспит і випускатися з музичної школи з фортепіано. Ми з учителькою займаємось по відеозв’язку. Я граю, вона мені підказує, що не так, що треба довчити. Ми граємо ту програму, яка в мене вже є. Іспит теж буде в дистанційному режимі. У мене буде змога зняти відео і відправити. Це теж деякий плюс. Бо можна перезаписати відео, якщо ти збився. І не такі нерви, як на іспиті.

Музика займає в моєму житті головне місце після навчання. Іноді, коли ми ходили в школу і нам задавали багато уроків, хотілось якось налаштуватися на те, що потрібно багато всього зробити за вечір. І я могла 5-10 хвилин пограти на піаніно або просто якусь музику послухати, і мені ставало набагато легше. Музика дійсно допомагає.

Я живу в приватному будинку. Він за центром нашого містечка. У нас тут є поле, ліс. Я можу частіше виходити на прогулянки. Мої однокласники, які живуть у центрі, можуть вийти тільки на балкон, бо не ризикують.

У мене є дві найкращі подруги. Але одна живе в центрі, а інша в селі за 15 кілометрів. Сподіваюся, що одразу після завершення карантину ми побачимося всі разом.

Виходить, потрібно цінувати, коли спілкуєшся зі своїми друзями чи близькими людьми. В один момент вас може розділити карантин, і ви не зможете довго бачитися.

Ця ситуація дійсно допомагає людям зрозуміти, що потрібно цінувати ці моменти і не скаржитися на буденність. Зараз усі думають: «О, я б на роботу пішов чи в школу». А коли ми були в школі чи на роботі, жалілися: «Ця школа! Ця робота!»

Коли карантин закінчиться, я прогуляюся своїм улюбленим парком у центрі міста. Також відвідаю Київ. Раніше приїжджала, могла погуляти Хрещатиком. Я так скучила за ним!

«Ніякі лайки не замінять спілкування»

Ярослав Пірог, учень 9-го класу Хмельницької гімназії №1 імені Володимира Красицького

Мені якось легко дався цей карантин. Найперше тому, що в мене є маленька сестричка, яка завжди допомагає підняти настрій. Ми і уроки разом вчимо, хоч їй лише два роки.

Перший тиждень було трохи не зрозуміло, як це все має бути. А зараз, навпаки, якось звик до такого життя на самоізоляції.

У нас централізовано вся школа повністю перейшла у Classroom. Усі предмети викладають через цю платформу, окрім фізкультури. Відеоконференції у Zoom у нас лише з математики та історії. З інших предметів вчителі нам просто кидають завдання, матеріал уроку, певні документи до нього, відео з Всеукраїнської школи онлайн або інших джерел. І також залишають домашнє завдання: написати конспект, зробити такі-то вправи і сфотографувати та прикріпити в повідомлення. І потім вже виставляють оцінки.

Коли ми вийдемо на навчання, я думаю, цю платформу Classroom залишать. Можливо, не стільки домашні завдання будуть кидати на неї, як додаткові матеріали. Це достатньо зручна платформа.

Плюс дистанційного навчання в тому, що ти вчишся працювати сам. Раніше ми з таким не стикалися. Змушувати себе потрібно було лише робити домашнє завдання. І то це було не настільки важко, тому що ми вже знали, що робити. А тут тобі потрібно усвідомити з усією відповідальністю, що потрібно сісти і самому все зробити. Це великий плюс для саморозвитку і хороша навичка для майбутнього.

Перший серйозний мінус — це комунікація. Практично вся жива комунікація зникла. Ми спілкувалися з однокласниками, з друзями, з учителями, із соціумом як таким. А зараз він зник, і це дуже важко. Спілкування — одне з найважливішого, що може бути в суспільстві.

Із друзями ми практично щодня зідзвонюємося. Чи списуємося в Instagram, Telegram. Або навіть використовуємо відеозв’язок. Але це ніяк не замінить живого спілкування.

Я стендап-комік і резидент нашого Хмельницького стендап-клубу. Одна з найважливіших суто для мене втрат — це виступи і концерти. Раніше практично кожного тижня в нас у стендап-клубі був якийсь концерт. Також я виступаю в подільській «Лізі сміху». Але всі виступи зараз переносяться на осінь.

Я брав участь в онлайн-концертах. Це зовсім не ті враження і відчуття. Не відчуваєш тієї віддачі, імпульсу від глядачів. Стендап-комедія — це здебільшого миттєва реакція. А в онлайн ніяк не зрозуміти, не перевірити матеріал, чи він дійсно смішний, чи ні. Тому мені не дуже подобаються такі концерти. Коли є сміх, коли люди сміються, аплодують, то це зовсім інші враження, ніж ті лайки. Ніякі лайки не замінять спілкування і людей взагалі.

Зараз часу стало більше, тому я займаюся написанням нових сценаріїв і своїм YouTube-каналом.

Дописував сьогодні тему Instagram, тому що зараз із цією пандемією і глобальним карантином люди дуже багато виставляють в Instagram різних сторі, прямих трансляцій. Тому я саме цю тему висміював. Здебільшого, це про ті дурості, які роблять люди.

Я вважаю, що гумор взагалі допомагає в будь-якому стані суспільства. Коли ти смієшся, забуваєш усі свої життєві проблеми. В Америці стендап-комедія певний час вважалася терапією. Люди розповідали про те, що їм болить, і висміювали це, і потім ці проблеми ставали для них легшими.

Перше, що я би зробив, якби зняли карантин, це пішов би кудись виступив. Бо дуже хочеться виступати. Але я розумію, що певний проміжок часу, як карантин закінчиться, ніяких виступів і концертів не буде. Для початку, напевно, просто вийду на вулицю і прогуляюся центром міста. Зустрінуся з друзями великою компанією та поспілкуюся віч-на-віч.

Із цього карантину я, напевно, взяв би якісь нові знання і певний досвід цього всього. Можливо, ми почнемо цінувати ту саму школу і дивитися на неї по-іншому. Кожен з нас, школярів, думав: а якби от не ходити в школу взагалі, навчатися вдома. І ось ми на прикладі побачили, як це — навчатися вдома. Можливо, комусь сподобалося, а мені не дуже до вподоби. Хоча, знаючи нас, то місяць навчання мине, і ми знову будемо казати: «Все, вже набридла та школа!»

Я ловив себе на думці, що, можливо, колись у майбутньому саме ось такі онлайн-школи, освітні платформи і будуть. І, можливо, звичайні школи не існуватимуть взагалі.

«Перше, що зроблю — в баскетбол пограю 5 на 5 у спортзалі в школі»

Нікіта Худолій, учень 10-го класу Макарівського багатопрофільного ліцею

На карантині я більше займаюся спортом. Стараюся їсти правильнішу їжу. Вранці руханка, гантельками качаюсь, прес качаю, відтискаюсь. Загалом десь 40 хвилин на це йде.

Я граю у футбол, баскетбол. Я завжди у спорті. Навіть коли карантин, не можу без спорту.

Ми з друзями ходимо, кидаємо м’яча в кільце на спортивному майданчику, який уже закинутий, розбитий. Ми там повісили свою сітку, щоб було зручніше грати.

У мене була сторі в Instagram (мені передав челендж мій друг) — планка 30 секунд. Я там на вулиці стою в планці біля того друга. Треба було передати його ще п’ятьом людям. Цей челендж розлетівся по всьому Instagram.

До навчання я ставлюся так собі. Багато чого не роблю. І взагалі, у мене трохи інший погляд на це все.

Я дивлюся американських блогерів, які ходять у школу. То в них зараз теж конференції проходять у Zoom, їм скидають завдання в Classroom. Я навіть шокований був, що в такій розвиненій країні так само все проводиться, як і в нас. Я теж заходжу в Zoom, слухаю конференцію. Мені все подобається. Звичайно, не всі вчителі можуть включити той самий Zoom і провести конференцію, але практично всі предмети йдуть по Zoom. Мені, напевно, це легше, ніж ходити в школу. Але коли ти ходиш в школу, ти бачиш своїх друзів, однокласників. Ти з ними спілкуєшся, і цього вже Zoom ніяк не замінить.

У житті я завжди думаю, що буду робити далі, чим зароблятиму на життя. Я знаю що за програмування людям платять дуже великі гроші. І я почав зараз вивчати програмування, розуміти, що таке JavaScript, HTML. Я тільки почав, все дуже складно, але цілком реально вивчити.

Також прочитав уже дві книжки за цей карантин: «Самый богатый человек в Вавилоне» і «Думай и богатей». Ці книжки про бізнес, заробіток, пасивний дохід. Вони розповідають про успішних людей, як вони всього добилися, з чого починали. Там є цитата Стіва Джобса, який сказав, що не потрібно працювати 12 годин на день, потрібно працювати головою.

Після карантину, можливо, й далі продовжував би вивчати програмування. Раніше день пролітав дуже швидко. Ти приходив зі школи, щось там поїв, поробив уроки, зразу пішов на баскетбол. З баскетболу прийшов, поїв, ліг спати. І так минав день. Ти з друзями у програмі Discord тільки на вихідних міг посидіти в щось пограти. А зараз ми кожен вечір збираємось онлайн, говоримо. Це класно. Так що більше б з друзями проводив час, вивчав програмування і більше читав книжок.

Коли карантин закінчиться, перше, що зроблю — у баскетбол пограю 5 на 5 у спортзалі в школі. Скучаю за цією грою.

Мені здається, що цей карантин, ця хвороба каже людям, що потрібно цінувати кожен свій день з близьким, з друзями. Тому що школу закрили, і все — ти їх можеш не побачити. У мене друг 11-класник. Він уже буде вступати. Ми спілкуємось, але в школі вже не побачимось. І це якось так сумно.

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here