Ви з десяток разів на день чуєте фразу «Не панікуйте», але вона не допомагає. Ви намагаєтесь не читати новини, але врешті вони дістаються до вас із соцмереж. Чому ми панікуємо, що допомагає нам впоратися зі стресом та як перетворити карантин на цінний час разом із близькими, розповідає психолог Катерина Гольцберг.
Ми панікуємо для виживання
Можна поглянути на світ тварин — усі звірі попереджають своїх родичів певними сигналами про небезпеку. Якщо, наприклад, мавпа, кричить до зграї, що наближається орел, то інстинкт поведінки у такій ситуації дуже сильний: усі мавпи підіймають голову вгору. Якщо це сигнал про те, що іде тигр, мавпи видираються на дерева. Дивовижно, що вони роблять те саме, навіть коли клич про тривогу імітують в умовах зоопарку. Навіть рослини вміють сповіщати один одного про те, що летить бджілка, отже треба розкрити пелюстки.
Є люди, які легковажать темою епідемії. Це зворотний бік паніки. Коли людина пише або каже, що їй байдуже на вірус чи карантин, це той самий механізм пошуку однодумців: вона хоче дізнатися, а кому ще так само байдуже.
Ми шукаємо, на що можна спертись
У стратегії виживання людина завжди прагне приєднатися до більшості, але така неймовірна кількість суперечливої інформації в мережі призводить до розгубленості. Тому люди віддавна шукали мудрих порад у старійшин. Сьогодні ми також шукаємо авторитетів — лікарів чи фахівців, щоб спертися на їхню думку. Наше друге прагнення — дізнатися, що буде далі, ми хочемо будувати прогнози і діяти згідно з ними.
Нам потрібні ті, хто дивиться на все критично
У будь-якому товаристві людей є ті, хто думають і діють швидко, а є ті, хто фільтрує інформацію і відсіює її. Це як за правилами брейнштормінгу: учасники спершу накидують купу ідей, а тоді є група, яка критикує і відкидає певні ідеї. Так от такі люди зараз дуже потрібні: вони своїм розумом і темпераментом не дають решті робити поспішні висновки і зайві дії. Тому важливо не втрачати критичне мислення і вмикати в собі режим раціоналізатора, щоб зовсім не втратити здоровий глузд.
Нам допомагає гумор і мемчики
Маємо цінувати людей із почуттям гумору. Гумор і сміх знижує стрес. Стрес шкідливий саме тим, що у цей час в організмі зростає рівень кортизолу, а це пригнічує нашу імунну систему. Жарти і мемчики в мережі знижують напругу і стрес, і дають нам змогу впоратися зі складною ситуацією. Тому позитивне налаштування під час карантину дуже важливе.
слухайте видр, а то вмрете pic.twitter.com/swwHhwhky0
— пані короновидра (@solichkax) March 19, 2020
Нам слід користуватися перевагами доступу до інформації
Може здатися, що наявність такого масиву інформації в мережі спантеличує. Уявіть, якби інтернет і соціальні мережі існували в часи Чорнобильської катастрофи, історія склалася б інакше. Звісно, не можна порівнювати ці явища, але варто користуватися перевагами відкритих даних: читати закордонні джерела, фахові видання, перевіряти факти.
Кожен має обрати свій шлях «проживання» карантину
Хтось сприймає карантин як тюремне позбавлення волі — чекає, що це колись закінчиться і відкладає своє життя на потім. Хтось здатен жити сьогоднішнім днем — тут і зараз. Психічно здорова людина все ж схильна планувати своє життя — будувати плани на майбутнє, прогнозувати. Тому для проживання карантину кожен має обрати свій шлях: хтось візьметься готувати себе до майбутнього активного життя і буде займатися спортом, читати, розвиватися, комусь легше просто «проспати», умовно кажучи, цей період, інші оберуть шлях перечікування. Будь-який варіант має право на існування, якщо це працює конкретно для вас і допомагає зберегти внутрішню рівновагу.
Давайте не засуджувати мандрівників
Зараз часто чую осуд в бік туристів і людей, які нещодавно повернулися із подорожей — мовляв, це вони винні у тому, що вірус прийшов в Україну. Це блеймінг — звинувачення жертви. Вважаю це неприйнятно і дуже деструктивно для суспільства, адже кожен із нас міг опинитися на їхньому місці.
Карантин — час для довгих і глибоких бесід
Це шанс для нас побути в сім’ї, насолодитися довгим спілкуванням із дітьми — на це у нас завжди бракує часу у шаленому темпі життя. Відчути радість від перебування поруч і розмов. Ми раптом можемо зрозуміти, що довго жили разом і не помічали сотень розбіжностей у поглядах — вони просто були невидимі, бо ми ходили в офіс на роботу. Але це якраз привід із цим попрацювати.
The Weeknd випустив новий альбом, тому #язалишаюсявдома pic.twitter.com/9ycGwUuhBW
— київський тремпель імені Тараса Шевченка (@grekhov) March 20, 2020
Хто знає, можливо через 9 місяців після карантину в країні народиться багато немовлят. Частіше дзвоніть своїм батькам — і телефоном, і через відеозв’язок: ми забували це робити у звичний час. Це період довгих бесід із батьками: розпитати про їхні думки, розповісти про свої. Не варто просити їх не вмикати новини — це нереалістично. Краще обговорити ці новини разом — зробити за них елементарний фактчекінг повідомлень, провести спільний аналіз подій. І не забувати казати, що любимо їх.
Не запитуйте себе: за що це нам. Запитуйте — навіщо? Що ми можемо з цього винести? Зрештою, карантин — це певна визначеність, яка завжди краща, ніж невідання, роздоріжжя. Маємо прийняти це як досвід — можливо пізніше скажемо собі, що ми неабиякі молодці.
Источник: www.osvitoria.media
