Про найкращі світові та українські практики змішаного та дистанційного навчання розповідають топ-експерти на конференції «Від викликів до можливостей», яку організувала «Освіторія»
Живете ви в мегаполісі освітньої супердержави чи у віддаленому куточку канадської Арктики — пандемія зрівняла усіх учителів у світі і поставила перед схожими проблемами. Про це говорили на відкритті освітньої онлайн-конференції «Від викликів до можливостей», яка проходить 26-27 вересня в Освіторія Хабі. Очільниця «Освіторії» Зоя Литвин особисто поспілкувалася за допомогою інтернет-зв’язку з непересічними вчителями, фіналістами світової премії Global Teacher Prize, Меліссою Сальґеро та Меґґі Макдоннелл, щоб розпитати їх, як вони готуються до початку нового навчального року, які уроки винесли із карантину та як збираються навчати учнів з 1 вересня. З’ясувалося, що їхній досвід перегукується з розповідями українських колег.
Повна трансляція першого дня конференції «Від викликів до можливості»
Стрес від невизначеності
До початку нового навчального року в Сполучених Штатах Америки залишилося менш як три тижні. Проте вчителька музики з багатомільйонного міста Нью-Йорк Мелісса Сальґеро досі не знає, до чого їй готуватися: до звичайних уроків, дистанційного навчання чи змішаного. Атмосфера невизначеності панувала протягом усього літа, через що учителі, учні та батьки продовжували відчувати стрес.
«Стрес від незнання, — пояснює Мелісса. — Навчання у нас розпочинається через 21 день, а навчального плану досі немає». На цей момент тривають перемовини з освітянськими спілками про те, якими мають бути засоби безпеки в школах. Зокрема, йдеться про те, що в кожній школі має бути медсестра, постійні перевірки стану працівників та учнів, а також усі засоби для належного прибирання. Проте Мелісса хвилюється, що на все це не вистачить робочих рук, адже в її школі нещодавно пройшла хвиля скорочень, і з двох учителів музики залишилася вона одна.
Канада також готується до відкриття шкіл у новому навчальному році. Проте, як саме це відбуватиметься і які заходи безпеки необхідні, вирішує кожна провінція окремо.
«Провінції, де, як видається, все складається якнайкраще, це ті, в яких є міцний зв’язок між освітянськими професійними спілками та міністерством освіти, — говорить Меґґі Макдоннелл. — А у провінціях, де й раніше був конфлікт, як наприклад у кількох регіонах Канади, де вчителі були готові страйкувати до пандемії, ці взаємини досі напружені», — з сумом додає вона.
Зі свічкою у вікні
Можливо, у це важко повірити, але віддалені районі Канади не мають доступу до якісного швидкісного інтернету. Тому в невеликому селищі, куди можна дістатися лише літаком і де більшу частину року триває зима, не могло бути і мови про організацію повноцінного дистанційного навчання на карантині.
«Криза для Півночі — це типова річ, а тут іще одна криза додалася, — пояснює Меґґі. — У певному сенсі, у нас люди знаються на кризах».
Разом з іншими вчителями, які не виїхали до родин на південь країни, Меґґі була задіяна в облаштуванні пунктів тестування на Covid-19. А керівництво школи зробило фокус на студентах коледжів, які повернулися під час карантину додому, щоб ті мали змогу продовжувати навчання в приміщенні школи, де є бодай якийсь інтернет. Адміністрація школи регулярно інформувала професорів цих студентів про ті умови, в яких вони змушені навчатися, і за відсутності належного інтернету організувала для їхнього спілкування телефонні дзвінки. Таким чином студентам, якими пишається вся громада, вдалося закінчити навчальний рік.
Пандемія загострила вже наявні до неї проблеми. За час карантину обсяг продажів у місцевому магазині алкоголю зріс на 40%. У громаді з кількох тисяч людей, переважно представників корінних жителів Канади, і до карантину був високий рівень самогубств. Коли до непростих соціальних, історично зумовлених обставин додалися самоізоляція та страх хвороби, із життя пішло 8 людей, 4 з яких — молодь.
«Увечері, коли відбувався похорон, кожен ставив на вікні свічку, щоб хоча б символічно усією громадою попрощатися з людиною», — ділиться Меґґі. Учителька підтримувала своїх учнів по телефону, й сама трималася завдяки тому, що була постійно на зв’язку з друзями та колегами.
Будні карантину
У звичайній школі Нью-Йорка, де викладає Мелісса, на початок карантину не було достатньо обладнання, щоб проводити повноцінні відеоуроки. А якщо таке обладнання і було, то вчителі, які з року в рік звикли проводити уроки в одній манері, не знали, як застосувати ці нові технології і не могли переключитися в один момент.
«За одну ніч потрібно було викласти плани уроків онлайн без жодних роз’яснень і допомоги, — Мелісса згадує про ті завдання, які раптом стали перед вчителями. — Я навчилася багато сама і ділилася цими знаннями з іншими вчителями. На своєму каналі у YouTube кожного дня створювала відеоінструкції, як створити презентацію у PowerPoint, як провести відеоконференцію у ZOOM, як не відповідати усім у пошті, бо у нас часто виникала така проблема».
Учителька, яка натхненно готувалася до онлайн-уроків, з несподіванкою для себе виявила, що деякі учні просто не присилають домашні завдання. «Моя порада в такій ситуації — в першу чергу бути людиною. Адже треба визначити, що ми не знаємо, що в цей момент відбуваються в житті учня», — каже Мелісса. У перші дні карантину вона працювала по кільканадцять годин на добу і, перебуваючи в одній кімнаті, не могла чітко розділити, де закінчується робота і починається особисте життя. Як тільки вона визначила для себе, коли починається «школа», а де — її особистий час для відпочинку, одразу почала почуватися щасливішою.
Останні місяці роботи характеризуються для Мелісси, як не парадоксально, творчим злетом. Адже їй вдалося випробувати купу нових прийомів і можливостей для проведення уроків. Зокрема Мелісса вигадала нові музичні інструменти (гітару-маракас, паперову трубу і ще кілька інструментів, які діти могли би виготовити власноруч) і розробила відеоінструкції, щоб діти могли виготовити їх вдома самі із підручних матеріалів. Влітку вчителька проводила креативні заняття з музики в онлайн-таборі. Найбільшим своїм успіхом вважає, що їй вдалося створити спільноту і залучити дітей, хоча вони не були фізично присутні на заняттях.
Домашнє завдання для вчителя
Першого вересня учні прийдуть до школи з рюкзаками, в яких окрім зошитів і книжок будуть переживання, пов’язані із минулим карантином. Завдання вчителя полягатиме у тому, як правильно «розпакувати» цю ношу. Про це на конференції говорила вчителька з Канади Меґґі Макдонелл. Звісно, педагог не повинен перетворюватися на психотерапевта, проте мусить розуміти задачі, які перед ним стоять.
«Зараз чудова нагода подумати, як направити більше ресурсів у такі сфери як музика, мистецтво, фізична активність та навіть навчання надворі — вважає вчителька фізкультури. Для цього, на її думку, було б добре запросити в школу на деякий час якогось художника, музиканта чи тренера з йоги, щоб він допоміг дітям розкритися і подолати пережитий стрес.
«Нам потрібно розслабити ці мізки, — каже зіркова вчителька. — Як тільки вони розслабляться, учні знову, як губки, зможуть вбирати знання. Я сподіваюся, що це основний меседж, який ми винесемо з цієї пандемії».
Послання українським вчителям
Визнані педагоги з Американського континенту повністю солідарні з українськими вчителями в тому, що вони пережили.
«Не дозволяйте нікому говорити, що ви робите щось недостатньо, — категорично заявляє американка Мелісса. — Іноді це «недостатньо» і є насправді те, що потрібно. Постійно пробуйте щось нове». Її канадійська колега Меґґі додає: «Намагайтеся бути добрими до себе і знаходити час, щоб подбати про самих себе».
Конференцію організували громадська спілка «Освіторія» та інноваційний лідер компанія Lenovo в Україні
Источник: www.osvitoria.media
