Знана на весь світ психотерапевтка й авторка книги «Ті, що зникли без сліду… Психотерапевтична робота з родичами осіб, які зникли безвісти» Барбара Прайтлер поділилася своїм досвідом з українськими освітянами на фестивалі «Вчителі майбутнього 2025». Освіторія.Медіа публікує розгорнутий конспект лекції, який знадобиться кожному дорослому, який хоче вміти коректно й емпатійно працювати з емоціями дітей і підлітків, які вже четвертий рік живуть у війні.
Меседж 1
Травма — це не завжди діагноз. Але це завжди рана, пошкодження цілісності
— «Травма» — слово, яке часто звучить у розмовах про війну, дітей, навчання. Але що воно означає насправді? — звертається до залу Барбара Прайтлер, психотерапевтка з міжнародним досвідом. Зіркова гостя запропонувала освітянам під час фестивалю «Вчителі майбутнього» власну дефініцію травми:
— Передусім травма — це пошкодження цілісності. Саме так її визначають у медицині. І це визначення можна застосувати і в психології. Травма — це не просто досвід, що залишив слід. Це рана. Фізична чи психічна. Ми часто вважаємо травму діагнозом. Але давайте повернемося до самого слова. Воно означає пошкодження. І його можна мати як на тілі, так і в душі».
Меседж 2
Діти по-різному реагують на війну. І це ОК
Коли діти опиняються в складних обставинах, вони можуть реагувати по-різному. Хтось справляється, а хтось потребує більше уваги чи навіть підтримки кваліфікованого психотерапевта. Це не означає слабкість.
«Ми всі маємо свої вразливі й сильні місця. І не завжди знаємо, де саме приховано нашу крихкість Те саме стосується і дітей. В одній ситуації вони можуть бути вразливими, в іншій — надзвичайно стійкими». Меседж 3
Сила — у гнучкості: чому діти краще адаптуються
На відміну від дорослих, діти часто мають більше шансів подолати травматичні ситуації — саме завдяки гнучкості. Їхні механізми адаптації ще формуються, вони здатні змінюватися, вчитися нового, шукати способи впоратися.
«У дорослих вже є сталі копінг-стратегії. Дітям легше їх змінити, гнучко адаптуватися. І саме це — величезний ресурс». Меседж 4
Травма не дорівнює психічному розладу
Не кожен, хто пережив війну чи втрату, має психічну травму. Але й травма сама по собі не є діагнозом.
«Навіть якщо дитина може цього не показувати, мовляв мені все одно, це не означає, що вона не переживає. Навпаки, так вона намагається знизити тиск на себе», — наголошує Наталія Пашко. Меседж 5
Сміх, сльози, гнів — усе це може бути гострою реакцією на стрес
— Гостра реакція на стрес — це нормально, — запевняє психотерапевтка. — Вона може проявлятися як сльози, сміх, гнів, мовчання. Усе вищеперелічене не потребує негайного втручання фахівця. Страждання — це частина адаптації. І головне — дати дітям можливість прожити це. Найчастіше діти, які переживають досвід війни, не потребують лікування. Вони потребують підтримки.
Меседж 6
Завдання дорослих — допомогти, а не «лагодити»
Барбара Прайтлер наголошує: діти в Україні за останні роки пережили більше, ніж багато дорослих у мирних країнах за все життя. Проте це не означає, що вони зламані чи «надломлені». А ось що їм точно потрібно, то це такі прості речі, як безпечний емоційний контакт із дорослими, розуміння, прийняття.
«Ми не можемо захистити наших дітей від усіх жахіть війни, від усіх ран, які можуть торкнутись їхніх душ. Але ми можемо допомогти їм розвивати стійкість, яка додасть сил». Меседж 7
Чому виникає ПТСР, якщо жахлива подія вже давно позаду
Часто людину з травмою не розуміють, бо вона начебто давно вийшла із ситуації, яка її травмувала.
«Оточення бачить, що людина начебто проживає в уже безпечних умовах, і щиро не розуміє, чому вона раптом реагує так болісно. Але важливо знати: лише у 10% тих, хто пережив гостру реакцію на стрес, розвивається ПТСР. І це може статися далеко не одразу».
Барбара Прайтлер зазначила, що між випадком гострого стресу і появою симптомів посттравматичного стресового розладу може пройти багато часу — тижні, місяці, навіть роки чи десятиліття:
— У моїй практиці за 30 років я багато разів бачила, як люди приходять із фразою: «Багато поганого відбувалось у моєму житті… Життя вже стабільне, все добре, але із психікою катастрофа». І ці люди не розуміють, що з ними, не пов’язують свій стан з подіями минулого. Тому важливо говорити про це. Іноді люди уникають теми травми, іноді навпаки — занурюються в неї, постійно згадують.
Ми з вами маємо навчитися розрізняти ПТСР і стрес.
Гостра реакція на стрес зазвичай зникає за хвилини або години. І тоді ми знаємо: людина впоралась. А ось ПТСР розвивається пізніше і триває довго. Основні симптоми: нав’язливі спогади, відчуття нереальності того, що сталося, глибоке відчуття апатії. Людина може говорити, що перестала бачити своє майбутнє.
Меседж 8
Мріяти важливо. Особливо під час війни
— Ми вже давно з вами зрозуміли: мріяти зараз не так просто, як у мирний час, — влучно підмітила Барбара Прайтлер. — Але це не скасовує права на мрію. Наприклад, якось дитина з Естонії сказала мені, що хоче стати президентом Австрії. Чому ні? Адже нинішній президент Австрії приїхав туди як дитина з Естонії. Усе можливо! Навіть якщо з президентством не складеться, дитина може сказати: я хочу навчатися, щоб стати істориком, політиком. Мрія — це шлях. І дуже важливо, щоб діти його не втрачали. А завдання дорослого — допомогти їм зберегти або віднайти свої мрії.
Меседж 9
Мистецтво проживання болю
— Я працюю з травмованими людьми вже 30 років. І були моменти, коли клієнт казав: «Я готовий говорити». І в мені все стискалось усередині, бо дотик до травми — це завжди боляче. І не завжди своєчасно.
Так само і з дітьми: якщо ви питаєте, як минув день, а дитина мовчить, це не завжди означає, що нічого суттєвого не сталося. Може, дитина просто ще не готова до довірливої бесіди.
«Ніколи не змушуйте дитину розповідати. Шукайте свої способи. Наприклад: «Як ви святкували Новий рік, коли були маленькими?» або «Покажеш мені фото, де ти був малим?» Ми не говоримо прямо про травму, а перш за все шукаємо контакт, відчуття безпеки». Меседж 10
Про які симптоми ПТСР варто знати вчителям
— Навіть якщо вчителі не займаються психотерапією, їм треба знати ще одну групу симптомів ПТСР, які вони, як ніхто, можуть першими помітити під час уроків. Ідеться про проблеми з пам’яттю та концентрацією, — дає цінну підказку психотерапевтка. — Це згубно впливає на самооцінку. Діти часто самі помічають: раніше їм вдавалося краще вчитися, запам’ятовувати великі обсяги інформації.
Якщо у вас є учні, які колись були дуже старанними, а зараз не можуть нічого згадати — можливо, це симптоми ПТСР. Ваше завдання — підтримати, не критикувати. Повторювати стільки, скільки потрібно, і шукати альтернативні способи. І головне — діяти з терпінням і повагою. Можливо, навіть і за таких обставин дитина не покаже високого результату. Але є цінність маленьких кроків. З ними і вам, і учням все буде до снаги.
Меседж 11
Агресія нам завжди про щось сигналізує
— Одним з найпоширеніших симптомів травми в дітей є агресія. І ми повинні розуміти: це не ознака «поганої дитини», а нормальна реакція на ненормальні обставини — війну, втрату, окупацію. Агресія — це спосіб психіки сказати: «Мені боляче, мені страшно». І якщо ми допоможемо дитині розпізнати цю агресію — вже буде полегшення, — закликає Барбара Прайтлер.
«Коли дитина усвідомлює агресію, вона може краще її контролювати. Варто проговорити: «Це не сусід по парті — причина твого болю. Це той, хто справді заподіяв шкоду». Агресія — це енергія. Її не потрібно придушувати, але треба спрямовувати конструктивно: у спорт, мистецтво, розмови з дорослим, яким довіряєш. Головне — визнати: я відчуваю злість. І це нормально. Меседж 12
Ти — маленький герой
— Я знаю приклад чудової програми, де травмованих дітей називають маленькими героями. Це не просто слова, це повертає дітям віру в себе і дає сили. Коли ми кажемо дитині: «Так, ти боялася. Але ти вижила. Ти витримала. Ти маленька героїня», ми даємо їй шанс знову вірити в себе.
Бо якщо ми називаємо дитину жертвою — вона починає поводитися як жертва. Якщо ж ми називаємо її тією, що впоралася, — вона починає шукати в собі силу.
Меседж 13
Шлях до одужання через силу, а не через жалість
Дитина має право на емоції: і на страх, і на сльози. Але вона має знати: її біль не зменшує її цінності. Ми, дорослі, теж боїмося. Воїни на лінії фронту бояться. І це не робить нас слабкими. Головне, що дитина має відчути: вона вже перемогла! Вона жива, пройшла крізь темряву. Так, має шрами. Але це той самий потрібний усім нам шлях до перемоги над травмою.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
