Катерина Гольцберг,
сімейний та дитячий психолог, експерт Освіторії
Катерина Єгорушкіна,
авторка дитячих книг
У своїй новій книзі «У нас завівся невидимий тигр» письменниця Катерина Єгорушкіна розмовляє з малечею та їхніми батьками про потаємні побоювання та внутрішні світи, які часто не помічаються дорослими. Фахівці з психології стверджують: фантазія – природний інструмент, за допомогою якого діти впорядковують свої відчуття та навіть можуть створювати уявних друзів, що стають знаками тривоги або підтримки. Що краще – ігнорувати «невидимого тигра», стверджувати, що його не існує, чи взятися за руки та уважно за ним стежити, щоб у результаті разом його приборкати? Шукали відповіді спільно з авторкою Катериною Єгорушкіною та психологинею Катериною Гольцберг на ярмарку «Книжкова країна».
Ситуація: в дитини виникають невидимі «приятелі» чи «недруги»
— Оповідь про невидимого хижака, який поселяється в помешканні малого хлопчика, народилася з реальності, — поділилася під час фестивалю «Книжкова країна» авторка книги «У нас завівся невидимий тигр» Катерина Єгорушкіна. — Коли ми з сином переїхали з Київської області на Західну Україну через війну, йому ще не було й трьох років. У новій хаті він почав «бачити»… тигра: «Мамо, там на люстрі ТИГР! Заберіть його», «У ліжку тигр», «Тигр сидить на унітазі, виженіть його, бо не можу сходити до вбиральні».
— Чи я поспішала запевнити, що ніякої жахливої зубастої істоти там немає? Звісно, ні. Хоча, ймовірно, чимало дорослих так і вчинили б. Проте ось у чому суть: для дитини поява «тигра» — один із методів опрацювати нову дійсність і накопичену неспокій. Син нерідко складав власні іграшки у валізу та розпитував, коли ж ми поїдемо назад додому. У нього з’явився особистий маленький уявний світ, дуже для нього важливий. А для дорослих важливо й цінно довіряти дитині та її фантазії. Вигадки мають значення! І це теж ключові ідеї з книги «У нас завівся невидимий тигр». І коли тигр із чогось моторошного, перетворився згодом на помічника сина — на душі стало легше.
Чому в житті дитини виникає уявний персонаж?
Психологиня Катерина Гольцберг коментує:
— До мене досить часто звертаються стривожені батьки: «Допоможіть! Здається, моя дитина сходить з розуму — у неї з’явився невидимий товариш». Зазвичай для пояснення я звертаюся до літературних та мультиплікаційних персонажів: Карлсон, Лис із «Маленького Принца», Слонопотам з мультфільму «Думками навиворіт». Завдяки їм простіше пояснити, чому в дітей взагалі виникають такі «приятелі».
✦Причина 1
Усвідомлення власного альтер-его
Іноді діти вигадують «товариша», якусь казкову істоту, на яку вони можуть перекласти певні власні недоліки чи не зовсім гарні дії. Якщо дитина вчинила шкоду — їй набагато простіше сказати, що це зробив «невидимий тигр». У певному розумінні — перекласти відповідальність, але впоратися з тим, як ця відповідальність надається іншій особі.
Як реагувати батькам? Найкраще — невимушено. Якщо не надто цим задоволені — можна сказати про це.
✦Причина 2
Намагання зрозуміти особисті емоції
Дитині може бути вкрай складно вимовити «Мені страшно». А якщо в неї є приятель, який ТЕЖ БОЇТЬСЯ, то буде значно легше сповістити батьків про емоційний стан. Це свого роду перенесення відчуттів на іншу істоту, яке здатне стати цінним джерелом відомостей для дорослого про те, що відбувається в психіці малюка. Та й дитячі психологи також часто цим користуються: якщо дитині важко щось пояснити — пропонують переказати цю історію, але від імені вигаданого героя. Дитина може зізнатися, що дракончик боявся, дракончик збрехав, з дракончиком трапилося те й те.
Щиро рекомендую батькам не руйнувати вигаданого персонажа, якщо такий виник у вашої дитини, а встановити тісніший контакт, застосовуючи цю істоту як місток розуміння між вами — щоб син чи донька через цього персонажа обговорювали свої емоції та відчуття.
— Для того, щоб дитина змогла розповісти дорослому про уявного товариша, їй потрібен простір довіри, — зауважує письменниця Катерина Єгорушкіна. — Як його сформувати? За допомогою активного слухання. Варто вислуховувати одне одного без переглядання соцмереж у гаджетах «для фону», без відволікання. Ви повинні бути повністю у розпорядженні дитини. І коли це стане звичкою, дитина довірить вам дуже потаємні моменти. Наприклад, ми із сином взялися за руки та разом пішли «дивитися» цього тигра.
Для того, щоб дитина змогла розповісти дорослому про уявного товариша, їй потрібен простір довіри.Дитяче фантазування та три градації символізму
— У конкретному віці фантазування є необхідною особливістю дітей, — продовжує роздуми Катерина Гольцберг. — Наприклад, маленька дитина бере чашку з водою та каже: «Я п’ю», а по суті не п’є. Далі дитина бере чашку, насипає туди пісок і каже: «Я п’ю воду», хоча там по суті пісок. Це перша градація символізму. Якщо ж дитина бере порожню чашку та каже, що п’є воду, — це друга градація символізму.
Третя градація символізму — це коли для уявного пиття води дитині навіть чашка в руках не потрібна, а вистачає уявної. Це вказує на те, що дитина дуже кмітлива. Тобто, у неї наявне символічне життя, яке є дуже важливим для процесу дорослішання, котрий відбувається і через деякі символічні речі.
Але чи уявний друг має колись зникнути?
— Безперечно, є вік, у якому друг із вигадок має зникнути, — зазначає Катерина Гольцберг. — Психологи сходяться на думці, що до 12 років уявний друг має покинути життєвий простір дитини. Оскільки в кожної дитини та підлітка мають з’явитися і стати зрештою основними СПРАВЖНІ друзі. Якщо є лише уявні — це не дуже добре й потребує консультації з психологом. Тривожний сигнал, на який слід звернути увагу, — постійне нереалістичне сприйняття дійсності.
А ось у дорослих уявних друзів точно не повинно бути — це може сигналізувати про психічні розлади.
Що може збентежити в дитячій поведінці та нерідко трапляється під час війни?
1. Регресивна поведінка в дитини чи підлітка
Регресія — це коли дитина старшого віку несподівано починає поводитися, ніби вона маленька. Зазвичай, це сигнал батькам про те, що вона потребує певної підтримки в тому вже пройденому етапі, оскільки там не були закриті потреби. Відтак вона повертається до того періоду зараз, щоб задовольнити їх і рухатися далі.
У жодному разі не варто говорити «Час дорослішати! Ти вже не маленьке дитя». Слід допомогти пройти цей шлях у темпі, зручному для дитини. Ось так поступово ви приведете її у доросле життя.
2. Парентифікація
Деколи діти беруть на себе роль батьків. У мене були випадки, коли в сім’ях на ТОТ 12-річні діти виконували безліч дорослих обов’язків. Також нещодавно ЗМІ розповідали про 10-річного хлопчика, який доглядав хворих братів. Як ви розумієте, це не найкраща роль — піклуватися про безпорадних дорослих, беручи на себе таку величезну відповідальність.
Які ритуали допомагають зменшити страх та неспокій?
— Аби життєві зміни були більш лагідними до нас, їх слід очолити! — радить психологиня. — І навіть програмувати в певному сенсі. Так, це нелегко, оскільки у війну ми часто не можемо навіть свій вечір спрогнозувати. Але це не означає, що планувати взагалі не потрібно. Планування дає можливість зрозуміти, які в нас очікування, які побоювання турбують. Я завжди пропоную клієнтам трохи помріяти: «А що буде, якщо?» І обговорити будь-яке, навіть найскладніше питання в деталях.
Чи змінилися побоювання українських дітей за майже чотири роки війни?
— Прозвучить дивно, але страхів війни в дітей зараз значно менше, — розповіла Катерина Гольцберг, відповідаючи на питання Освіторія.Медіа. — У мене було достатньо розмов з дітьми, котрі повертаються до Києва та говорять: «А мені тут якось спокійніше».
Найбільше побоювання, з яким звертаються діти зараз — страх перед прийдешнім. «У нас завівся невидимий тигр»Источник: www.osvitoria.media
