Автор фото, Андрій Бачинський
Книга року ВВС оголосила переможців премії за воєнний 2022 рік. І у категорії Дитяча книга року ВВС перемогла повість Андрія Бачинського "Примари Чорної діброви".
Це книжка для підлітків і про підлітків. Автор ставить у центр повісті саме молоде покоління, яке або зможе врятувати планету, або ні.
У битві добра зі злом читачі впізнають власні битви за прилеглу до дому зелену зону, ставок, парк чи просто майданчик між будинками, які з благословення місцевої влади намагаються залити цементом ласі до короткотермінової вигоди забудовники.
"Примари Чорної діброви" – це вже друга книга Андрія Бачинського, удостоєна премії Книга року ВВС.
- Андрій Сем’янків aka Med Goblin: "У військовій медицині теж багато фуфломіцину. Але ми боремось із цим"
- Переможець "Книги року ВВС" Павло Казарін: "Мої творчі плани – це Бахмут"
ВВС поспілкувалася з Андрієм Бачинським у день оголошення переможців конкурсу.
"Ми безнадійно втрачаємо наше довкілля"
ВВС: Ви цьогоріч виграли у номінації Дитяча книга року ВВС. Це вже друга ваша перемога у цій категорії. У 2015 році ваша книга "140 децибелів тиші" теж перемогла. Тоді ви розповідали про глухонімих підлітківи, намагалися привернути увагу до людей, на яких суспільство воліє не дуже зважати, не помічати. А що з цією новою книгою ви хотіли розказати?
Андрій Бачинський: Вертаючись до минулої книги з 2015 року, я вважаю, що дуже багато завдячую цій премії ВВС, коли пішов певний розголос. Бо це все-таки досить поважна відзнака, про яку і в пресі писали. І завдяки цьому багато інституцій, організацій звернули увагу на проблематику цих дітей.
Цього року книга присвячена більш екологічній проблемі збереження лісів. Але, звичайно, мені хотілося подати її, як і в минулій книзі, більш по-підлітковому, трошки як пригода, але все одно щоб головною ниткою проходило те, що ми безнадійно втрачаємо наше довкілля.
І власне оце молоде покоління, яке підростає, – їм у ньому жити. І тому вони мають бути першим таким локомотивом, який із цим буде боротися, який буде його захищати. Звичайно, книга писалася і готувалася до друку ще до початку повномасштабної війни. Можливо, зараз я би так уже й не писав. Можливо, і не писав би її вже зараз. І дуже було мені несподівано, що її відмітять в контексті сьогоднішніх подій, але напевно є якісь речі, які є вічні. І треба думати незалежно від того, чи війна, чи не війна.
Пропустити подкаст і продовжитиподкаст
Що це було
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
ВВС: Ви сказали, що ви здивовані, що в час війни ваша книга перемогла. Але мені, наприклад, вона відгукнулася навпаки, як книга, яка надихає боротися зі свавіллям як на малому рівні, так і на великому. Десь ти захищаєш свою зелену зону, а десь ти захищаєш державу і життя найближчих для себе людей.
Андрій Бачинський: І державу, і ту ж саму зелену зону, оскільки ще зараз про це ми так не говоримо, але вже після перемоги, коли буде оцінка всього втраченого і пошкодженого, я думаю, що наслідки для екології – нам буде просто страшно те все рахувати. І те, що твориться в морі, як тисячами дельфіни чорноморські гинуть, і те, що робиться з лісами і з полями, які заміновані і невідомо скільки їх треба буде розміновувати, і взагалі із цією екосистемою, фауною, флорою українською – це на десятки років.
Тому мені і було так трошки [неочікувано], що ця проблема, про яку я говорю, якась Чорна діброва, яку вирубають, на тлі нинішніх проблем мізерно виглядає. Але напевно це таке маленьке віддзеркалення теж. І десь воно тому і перегукується.
"Людям потрібно щось, що їх трошки відволіче від війни"
ВВС: Коли ви думаєте про свого читача, чи очікуєте, що український підліток, українські діти мають час і можливість читати? Коли ви зараз пишете новий матеріал, як ви внутрішньо звертаєтеся до свого читача? Що ви хочете йому сказати і як ви хочете його, можливо, надихнути або заспокоїти?
Андрій Бачинський: Коли це все почалося, коли у Львів почали з'їжджатися цілі внутрішньо переселені сім'ї, в тому числі багато дітей, підлітків, ми з "Видавництвом Старого Лева", з іншими організаціями пробували робити тут зустрічі для дітей, екскурсії Львовом на сюжетах книг. Спочатку мені здавалося, що, напевно, це не дуже потрібно, бо люди зовсім іншим стурбовані. Але насправді все одно діти ростуть, все одно вони живуть і не мають виростати тільки в жорстокості і в страху. І, мабуть, їм треба читати, треба ходити в театри.
Зараз в театрах суцільні аншлаги, такі, як ніколи не було. Люди відчувають, що потрібно щось, що їх трошки відволікає від війни. Тому потрібна не тільки повчальна, але і розважальна література, яка дасть можливість дітям, навіть сидячи десь у сховищі, заглибитися в якийсь твір – цікавий, смішний, пригодницький, щоб трошечки відключитися від цього.
ВВС: Ви згадали про сховища, про укриття. Дуже багато дітей в українських школах і садочках часто спускаються в укриття. І там уже налагоджений освітній процес. У ваших книгах ви часто говорите про науку, намагаєтеся популяризувати її серед українських дітей і молоді. Як війна позначилася на дитячій освіті?
Автор фото, Андрій Бачинський
Андрій Бачинський: Напевне, зараз зміниться все. Десь проводячи зустрічі й розповідаючи про свої книжки, які присвячені науці – фізиці, геометрії, і ті приклади, які я розповідав у тих книжках, зараз я б зовсім по-іншому їх розповів, виходячи із нинішніх потреб і ситуації.
Можливо, ті, хто будуть у майбутньому писати, якісь нові історії вже будуть під іншим кутом розповідати.
Чи стане в пригоді дітям те, що я писав? Важко сказати. Зараз змінилося все – сидиш і навіть не знаєш, що і як буде потрібно, і яке буде сприйняття.
Бо навіть згадуючи оту книгу, яка перемогла в 2015 році, була жахлива історія, коли батько вбиває маму на очах у трирічної дитини. Коли я цю історію розповідав раніше на зустрічах, завжди було сприйняття жаху такого, що це дуже страшно. І я бачив вирази облич дітей.
А коли я у квітні мав зустріч з дітьми, переселеними з району Маріуполя – тут дитячий табір їхній був – я виступав перед ними і розповідав цю історію, та вже реакції такої, такого жаху не бачив. Бо вони уже на свої очі страшніші речі побачили. Десь в той момент я зрозумів, що, мабуть, і дитяча література зараз дуже сильно зміниться.
ВВС: А чи зможе література, без пафосу, взяти на себе таку роль – книгою загоїти ці рани, вирішит проблеми?
Андрій Бачинський: Частково, бо література – це не панацея. Книга не є ліками до всього. Головне – перемога. А потім вже все решта. Напевно, буде новий сплеск культури, рух вперед кінематографу, літератури, театру і музики. І це все комплексно створить щось таке, що буде давати нову наснагу, нове життя дітей для розвитку. Щоб не жити і тільки переживати той страх і наслідок того страху, який ще буде дуже довго, я думаю…
ВВС: Як би ви себе описали? Ми живемо в непростий час. Чи ви оптиміст?
Андрій Бачинський: Тут ще десь вікове спрацьовує. Молодь більш оптимістична, бо дивиться на 50-60 років уперед, куди я вже зазирнути не можу за своїм віком. Але я вірю, що все буде Україна. Але щоб зразу і все отак було класно, в це важко повірити. Але я сподіваюся, що дуже багато молоді повернеться сюди, яка буде натхненною тою перемогою. Україна зараз у такому світовому тренді і зараз сказати десь у світі, що ти українець, це дуже почесно і гідно звучить. Власне – це та молодь, у яку я вірю найбільше. Вона Україну зробить такою, як має бути.
ВВС: В інших двох категоріях – Книга року ВВС і Есеїстика – перемогли автори, які зараз перебувають на фронті. Про що це говорить?
Андрій Бачинський: Це молодше покоління, яке не те, щоб народилося у вільній незалежній Україні, але їхня кров не була зіпсута отим комсомольським, піонерським вірусом. І вони настільки вільні всередині, вільні в душі.
Наприклад, я на початку 1980-х служив в радянській армії у Східному Казахстані. Зовсім інакше ми виховувалися.
Скажімо, коли прийшла незалежність, особисто у мене була ломка. Я розумію: 30 років незалежності, я і моє покоління називаємося українцями. Але все одно десь вірус той з дитинства напевно десь є. Не дарма Мойсею треба було 40 років водити по пустелі, щоб вичистити народ від рабства. Десь так само і в нас.
Класно, тим кому зараз 20, 30 років – ці молоді люди, і літератори, і музиканти, які зразу пішли добровольцями на фронт, вони не відчувають, як може бути інакше, крім як боронити Україну. Так, це їхнє майбутнє. І література, писана ними, це буде найчесніша, найправильніша і найщиріша. І абсолютно заслужено, що вони отримали ці відзнаки.
Источник: www.bbc.com
