Домой Діти П’ять найкращих дитячих книжок року. Фіналісти Книги року ВВС

П’ять найкращих дитячих книжок року. Фіналісти Книги року ВВС

80
0

Фіналісти Книги року ВВС

Що читати дітям? Розповідаємо про фіналістів щорічного конкурсу Книга року ВВС — найкращі дитячі книги, видані в Україні в 2019 році.

13 грудня відбудеться фінал конкурсу Книга року ВВС. Найкращі українські книжки року обирають у трьох номінаціях — Книга року ВВС, Дитяча Книга року ВВС та Книга року ВВС — Есеїстика.

  • Книга року ВВС — що це таке?
  • Дитяча Книга року ВВС: інтерактивний путівник
  • Книга року ВВС-2019: короткі списки
  • Чи справді казки про принцес небезпечні для дітей?

«Сапієнси», Володимир Арєнєв

2178 рік, Київ, світ далекого майбутнього. Одного квітневого дня звичайнісінький школяр Михайло Неборак познайомився з новачком на ім’я Олександр Ненарок. У нього дві мами, дідусь — некромант і залізне серце. Але це — лише початок карколомних пригод у довгоочікуваній науково-фантастичній повісті для підлітків від письменника Володимира Арєнєва.

«Схоже, «Сапієнси» — перший український науково-фантастичний роман для підлітків, принаймні з 1991 року. «Я спробував створити образ майбутнього — привабливого, однак далеко не ідеального. Я писав цю книжку для двох вікових аудиторій: молодший читач побачить тут пригоди, детективну інтригу, світ, де до школи літають на реактивних наплічниках; старший — чимало відсилок до тих книжок і фільмів, на яких ми росли і завдяки яким стали тими, ким стали», — говорить про свою книжку Володимир Арєнєв.

«Сапієнси» — це повість з карколомними пригодами

«І людяність… думаю, це не вигадка, як вважає Гарлан. Але й не те, що нам усім притаманне від народження. Людяність — це… це те, чого ми мали би прагнути. Те, що дозволяє якось примирити розум з нашою тваринною частиною», — це цитата з «Сапієнсів», яку обрав автор.

  • «Сапієнси»: ретрофутуризм і жодного моралізаторства

«Вже з перших сторінок зрозуміло: юному читачеві не доведеться нудьгувати, адже в майбутньому пригод і розслідувань для допитливого розуму аж ніяк не поменшало. Кожний розділ цієї історії супроводжується дороговказами-епіграфами, що часом виконують роль дотепних алюзій на відомі літературні сюжети», — розповідає про книжку Тарас Лютий, член журі конкурсу Книга року, філософ і письменник.

«Академія Аматерасу», Наталія Матолінець

Рендалл відверто не щастить: її життя летить шкереберть, а сама вона опиняється в химерній Академії Аматерасу, куди приходять душі гордих богів

Це історія про те, що найзапекліші битви — завжди з собою, найважливіші подорожі — у глибини власної душі, а любов і дружба варті того, щоб виходити за межі своїх можливостей.

«Читати «Академію» варто, щоби пережити неймовірну пригоду. Пригоду на грані життя та смерті. Вона починається зі студентських проблем із дрібками непорозумінь, неприязні чи прихильності. Але чимдалі закручується все більше, торкаючись таємниць минулого й майбутнього, далеких світів і вселенських сил, які не такі добрі, як можна вважати. Це історія, яка запрошує пірнути в будні молодих божеств і уявити, яке на смак вино Діоніса, а які — щира любов та дружба», — говорить про свою книгу Наталія Матолінець

  • Міфологія та пошуки своєї ідентичності в «Академії Аматерасу» Наталії Матолінець

«Не говори про розбиті надії, Діонісе, — усміхнулася Рен. — Бо ми з тобою — не на краю. А навіть, коли виявиться, що так, то хто сказав, що це — незборимо? — Ніхто. Ніхто такого не казав, — заусміхався Діоніс», — наводить авторка улюблену цитату з книги.

«Ця історія про школу юних богів захопила мене досить несподівано. Дивлячись на товстий том, можна подумати, що це одна із тих нескінченних книжок, яких так бояться судді книжкових премій. Але вже з десятої сторінки стало цікаво, що буде далі, і я читала до глибокої ночі. Сюжет розвивається в загадковій академії, де, як поступово з’ясовується, вчаться втілення богів античності. Вони закохуються, сваряться, ревнують, і роблять усе те, що герої роблять у цьому каноні (мені він нагадав Людей Х)», — ділиться враженнями про книгу Світлана Пиркало, член журі конкурсу Книга року ВВС, радниця з питань культури ЄБРР.

«Коли я була лисицею», Таня Поставна

«Жили-були дід і баба і була у них — лисиця. Не та, що бере курей, ні. А маленька руда дівчинка, яку колись дідусь знайшов у лісі. І так їй гарно з ними живеться, що їй аж заздриш. Бо все у дідуся і бабусі до ладу. От тільки інколи сумно, що немає батьків, як в інших дітей. А потім ще й бабуся помирає. Світ дитинства, який авторка змалювала у цій кольоровій і трохи сумній книжці, захоплює», — говорить Марта Шокало, член журі конкурсу Книга року ВВС і головна редакторка ВВС News Україна про книгу «Коли я була лисицею».

Це книжка про дитинство й віру в дива, про силу дитячої уяви та стосунки зі старшими. Про те, що деколи дідусь і бабуся можуть замінити батьків.

Коли я була лисицею» — важлива книжка про сприйняття світу, яка потребує не лише читання, а й обговорення разом із дитиною

«Ця книга допомагає дітям зрозуміти, що можна бути ким завгодно і яким завгодно. Що можна мріяти без кордонів і будувати свій світ таким, яким його хочеш бачити саме ти. Книга «Коли я була лисицею» допомагає дитині усвідомити, що завжди знайдеться той, хто любитиме тебе з усіма твоїми мріями і дивацтвами. Треба тільки завжди бути собою і не переставати вірити в дива», — розповідає про свою книгу авторка Таня Поставна.

«Я саме сиділа на ґанку, коли прийшов тато Віки і почав голосно говорити. Він кричав щось про брехунів і весь час повторював якесь сирне слово… Сиро — та. Я дуже злякалась, але дідусь сказав: «Люди бачать лише те, що хочуть бачити. А те, чого вони не розуміють, їх лякає. Не переймайся цим, Лисичко», — це цитата з книжки, яку обрала авторка.

«Мія і місячне затемнення», Оля Русіна

Мії ніколи нудьгувати. З однокласником Матвієм та його молодшим братом Людожерчиком вони постійно потрапляють у пригоди. І цих пригод стає ще більше, коли на порозі Міїної з дідусем квартири з’являється незнайомець — її тато. Настороженість змінюється захватом — виявляється, тато працює в астрономічній обсерваторії! А значить, Мія, Матвій і Людожерчик теж одного дня зможуть туди потрапити.

«Це історія про те, як будувати стосунки з неідеальними близькими людьми. У дитячих книжках — та і в дорослих — рідко трапляються такі справжні, добре виписані персонажі й ситуації. Дівчинка Мія живе з дідусем і уникає стосунків із новою родиною своєї мами. Натомість одного дня у неї раптово з’являється безладний тато, фантазер і політолог-невдаха. Тата, такого, як він є, також прийняти непросто. Та й сама Мія не завжди подарунок! Як же їй усіх зрозуміти і пробачити, але залишитися собою? Думаю, читачам буде цікаво пройти цей шлях разом із героями», — говорить про книгу Світлана Пиркало, член журі конкурсу Книга року ВВС і радниця з питань культури ЄБРР.

Світлана Пиркало: «Повість «Мія і місячне затемнення» — дуже добра історія, але смішною я б її не назвала»

«Для чого читати книгу? Бо в житті кожного з нас бувають люди, які з’являються, коли найменше їх очікуєш; ще — щоб дізнатися, де в Києві є нарнійський дворик та НЛО», — розповідає авторка Оля Русіна.

«Дідусь на хвилинку підняв її на руки, як маленьку, і сказав, що Мія придумала все якнайліпше. — Я досі не певна, чи правильно все придумала з Віталієм, — зізналася Мія. — Він спитав, чи я, коли подумаю, зможу його вибачити. — Гадаю, — сказав тоді Дідусь, — батькам не обов’язково бути завжди батьками. Іноді їм достатньо бути просто друзями», — цитата з книжки, яку обрала авторка.

«Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака», Галина Ткачук

У стародавньому Києві на Подолі жила собі дівчинка на ім’я Квасоля. У ті часи багато хто з киян умів перетворюватися на тварин чи птахів. Квасоля була білкулакою, бо перекидалася на білку. Якось у Києві з’явився таємничий невловимий злодій — Опівнічний Пожирака. Квасолин тато — відьмак Буряк, вирішив знайти спосіб відлякати ненажеру. Разом вони вирушають на пошуки інгредієнтів для чарівного зілля.

«Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака» про часи, коли кияни вміли перетворюватися на тварин

Галина Ткачук радить читати її книгу, якщо «ви цікавитеся людьми, які вміють перекидатися на тварин, птахів або на гриби», а ще «якщо у вас давно уже виникла підозра, що підручники з історії та енциклопедії, які оповідають про давній Київ, приховують від вас щось дуже важливе».

«Абсолютно мила історія, що трапилася в давньому Києві, в якому ще не було сучасних технологій, а тому киянам доводилося жити цікавим життям. Там була та звичка відповідати питанням на питання…Була потреба перекидатися на тварин, була любов до пиріжків із капустою, натертих часничком, була манера у князів вимагати у чаклунів, щоби й погода була гарна й меч у блискітках без зайвих зусиль. І все це передалося нам через віки — і по сей день. Все, ясна річ, змінилося — і Київ тепер великий, гамірний і немагічний», — говорить про книжку Ольга Герасим’юк, член журі конкурсу, журналістка і член Нацради з питань телебачення і радіомовлення.

«Мені дуже хотілося б написати, що давні кияни вирізнялися чесністю та порядністю, тому ніхто ніколи нічого ні в кого не крав. Але, на жаль, цього зробити я не можу. Бо ви ж уже знаєте, що тими днями, про які йдеться, у Києві з’явився таємний невловимий злодій. І кияни охрестили його Опівнічним Пожиракою», — цитата з книги, яку обрала авторка.

Більше інформації про конкурс можна знайти на сторінці Книга року ВВС-2019.

Источник: www.bbc.com

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here