На сайті https://www.change.org з’явилася вельми симптоматична петиція. Група громадян України та Білорусі, які нині проживають у Польщі, звертають увагу на проблему булінгу щодо їхніх дітей, які навчаються в польських школах. У петиції, зокрема, йдеться: “Ми, громадяни Республіки Білорусь та України, батьки дітей, які зараз здобувають освіту в школах Республіки Польща. Протягом кількох років наші діти терплять принизливі знущання щодо себе від однокласників-поляків. Наших дітей б’ють, ображають, рвуть і псують особисті речі, принижують їхню честь і гідність за національною ознакою. Ці дії відбиваються і на нас, ми боїмося відпускати дітей до школи і на вулицю без нагляду”.
Ті, хто підписав петицію, апелюють до Конвенції “Про права дитини”, якої Польща, як демократична держава-член ООН в особі державних органів, що здійснюють догляд за дітьми, зобов’язана дотримуватися. Однак неодноразові звернення до адміністрацій шкіл, у яких траплялися інциденти булінгу, до поліції результату не дали. У петиції також вказується на порушення низки статей польської конституції та сформульовано конкретні вимоги до польської влади:
1. Ініціювати перевірки в установах освіти Польщі на предмет виявлення фактів насильства над білоруськими та українськими дітьми;
2. Організувати щомісячне проведення бесід уповноважених на те осіб з учнями та їхніми батьками на тему “Дискримінація за національною ознакою” та “Рівності”, згідно з Конституційними нормами Польщі;
3. Посилити відповідальність адміністрації закладів освіти у випадках виявлення фактів булінгу або мобінгу. У кожному виявленому випадку проводити розгляд виключно в присутності уповноваженого з прав дитини із залученням психолога;
4. У разі виявлення фактів булінгу ініціаторів і призвідників ставити на спеціальний облік у компетентних органах, а з їхніми батьками проводити додаткові бесіди щодо неприпустимості знущання в суспільстві;
5. Надати розголосу цій темі в ЗМІ.
Треба визнати, що ставлення в Польщі до українських і білоруських мігрантів за останні роки справді сильно змінилося. З кількох причин.
У 2020-2021 роках країна прийняла досить велику хвилю білоруських біженців після поразки демократичної революції в Мінську. У суспільстві до них сформувалося доброзичливе ставлення, як до людей, що шукають захисту від репресій у диктаторській державі. Однак у міру проведення білоруською владою антипольської політики, із заснуванням як державного свята дня окупації східних територій Польщі Червоною армією, почала змінюватися і позиція громадян щодо вихідців із цієї країни, незалежно від їхніх політичних поглядів. Тема східних територій почала частіше порушуватися в польських ЗМІ, зокрема й ув’язці з питаннями про сучасні західні землі України. Це також не могло не вплинути на трансформацію громадської думки.
Білоруський порядок денний відійшов на другий план після російського вторгнення в Україну. До Польщі кинулися біженці вже з цієї країни і їх також спочатку зустріли гостинно. Однак знову втрутилася політика і різниця оцінок деяких історичних подій. Зокрема, офіційний Київ уникає дискусії про болючі для Польщі трагічні події в Західній Україні в 1940-х роках, жертвами яких стали тисячі етнічних поляків. Знову ж таки педалювання цієї проблематики у ЗМІ сприяло зростанню ксенофобських настроїв.
Треба визнати й те, що погіршенню ставлення з боку поляків до українських і польських мігрантів не останньою чергою посприяли й вони самі. Гостинність місцевого населення і прихильність влади породили в середовищі приїжджих утриманські, споживацькі настрої. Це спровокувало реакцію відторгнення в польському суспільстві. Корінні жителі небезпідставно обурюються значними витратами уряду на утримання мігрантів з бюджету, що формується за рахунок податків поляків.
Очевидно, що українські та білоруські мігранти опинилися в дуже скрутному, якщо не сказати безвихідному становищі. Зворотного шляху до своєї країни для них об’єктивно немає. Багатьом українцям просто нікуди повертатися, оскільки там, де вони проживали, нині тривають бойові дії. Білорусів же вдома чекає кримінальне переслідування за політичними мотивами.
Найгірше те, що стороною, яка найбільше страждає, тут стали діти, які опинилися заручниками ситуації. Про конкретні випадки знущань над ними батьки розповідають один одному в телеграм-чаті “Булінг дітей-іноземців у Польщі” https://t.me/bullingpoland. Тут найбезневинніший випадок – порваний рюкзак або одяг. Не бракує і прикладів прямих образ, погроз і побиття.
Здається, що і позиція батьків, які обрали для розв’язання проблеми вимогливий тон, теж далека від конструктивної і навряд чи наблизить позитивну розв’язку. Тут потрібен вдумливий і спокійний діалог сторін за спокійної, але діяльної участі влади. Зайва жорсткість і непримиренність може тільки погіршити ситуацію, загнати її вглиб і остаточно вивести з правового поля.
