Ми звикли сприймати читання як предмет, який викладають у початковій школі. Міжнародне тестування PISA у 2018 році поглиблено досліджувало рівень читацької грамотності у 15-річних підлітків. За результатами тестів, майже 26 % українських учнів не досягли базового рівня у читанні. Що це означає, і як читання впливає на успішність учня загалом? Професорка соціології в University of New Brunswick у Канаді та співавторка програми PISAD (PISA for Development) Лучія Трамонте вважає, що учень зі слабкими читацькими навичками не зможе стати сильним в інших предметах.
Що означає «вміти читати»?
Мене зачепили два показники у результатах України, з яких слід зробити серйозні висновки. По-перше, один із 4 українських підлітків — функціонально неграмотний. Це означає, що він може читати і писати, але не на достатньому рівні, щоб взаємодіяти ефективно із суспільством. Це неприйнятно. Усі ці діти перейшли у старшу школу, а це означає, що вони повинні були до того часу розвинути навички читання і мислення як щоденну практику.
В України дуже високий відсоток дітей, що ходять до школи — у вас дуже мало дітей, які взагалі не відвідують школу. І при цьому чверть ваших 15-річних учнів не здатні функціонувати ні у школі, ні у жодній професійній діяльності — їхні читацькі навички на рівні 4–5 класу. Тож правильне запитання тут: чому цю проблему не виявили раніше? Як так сталося, що ці діти довчилися аж до старшої школи, і ніхто не бачив, що у них є проблеми із навичками читання? Для мене це найперший і найважливіший аспект, що потребує глибокого вивчення: що ці діти робили у школі, як відбувалося навчання, чи могли ми їх виявити раніше і що мали для них зробити?
20 років своєї кар’єри я присвятила вивченням досягнень школярів у читанні і математиці, і зараз маю дитину, що відмовляється читати. Син у 2-му класі, йому 7 з половиною років, і саме зараз він у періоді критичного переходу. Річ у тім, що дітей вчать читати і писати перші три роки у школі. А із 4-го класу вчителі викладають також географію, історію та інші предмети. Отже, вони більше не вчать дітей читати, а натомість діти мають читати, щоб вивчати інші науки. Це і є перехід від «навчання для читання» до «читання для навчання». Якщо цей перехід не відбувся, учень ніколи не буде успішними в інших науках.
Саме тому результати з природничих дисциплін українських підлітків пов’язані з результатами читання, адже вивчення наук має великий компонент читання — ми опановуємо науки через великі і складні тексти.
Існує безліч тестів для перевірки читацьких навичок. У Канаді, наприклад, розроблені інструменти для тестування дітей молодшої школи 4 рази протягом шкільного року. Завдання для дітей досить прості, і саме тестування проходить у дуже неформальній комфортній атмосфері без стресу і тиску. Але результати тестів мають негайний ефект — навчальний план одразу коригується: якщо потрібно, додають години викладання читання, вчитель працює із завданнями і практиками, щоб розвинути конкретну навичку, якої діти, за результатами тесту, не досягли. Батьків також одразу повідомляють про наявні успіхи і прогалини. Такі тести з’єднують містком те, як впоралися діти, і те, як працюють вчителі.
Відстежувати індивідуальні траєкторії навчання кожного учня надзвичайно важливо, і на жаль, часом, складно переконати уряд, що такі моніторинги необхідні. Але якщо ви перевіряєте дітей у вересні, а потім у кінці травня — що ви можете зрозуміти? Протягом року у дитини було багато випадків, коли щось не вдалося. Треба вчасно виявити, що саме не вдалось, і скоригувати навчання. Подібні тести працюють, якщо вони прості, систематичні і завжди призводять до відповідних змін у роботі вчителя і класу.
Ми з колегами-дослідниками намагалися зрозуміти, чому дітям складно набути читацьких навичок. Ми взяли програму перших трьох шкільних років і використали дані з науки про читання, і подивилися на усі сходинки — когнітивні навички, які діти мають здобути протягом цих 3 років. Цей шлях — «читацька гора», яку має здолати кожна дитина у будь-якій країні світу. Чи може дитина здолати ці високі сходинки, якщо не отримує достатнього харчування і живе у складних умовах? Звісно, що ні. І я з упевненістю можу сказати, що дитина, яка не пройшла успішно ці стадії читацьких компетентностей у початковій школі, не зможе стати успішним учнем у старших класах. І це ваші 25 % підлітків, що показали низькі читацькі результати. Їх не вдарила раптом блискавка одного дня, вони просто не здійснили цей перехід.
А далі відбувається ще цікавіша закономірність: якщо учні не стали вправними читачами, вони не можуть успішно засвоювати інші предмети, а отже не встигають за програмою, вони одразу втрачають мотивацію і залученість до навчання. Тепер подумайте, скільки учнів у вашому класі дивляться на вас із блиском в очах? Чи вони просто скролять свій смартфон?
Чому діти втрачають інтерес до навчання?
Ми часто думаємо, якщо дитина у школі, значить вона навчається. Як бачимо, це не завжди так. Тож батьки мають глибше цікавитися, що саме дитина робить у школі, що вона вивчає, як поводиться на уроках.
У віці 15 років дитина стикається із дуже багатьма викликами. Окрім власне навчання, це і психологічні проблеми, підвищений рівень депресій серед підлітків, втрата інтересу до навчання і шкільного життя, незалученість, булінг. Як батьки, ми маємо дуже добре це розуміти. PISA не дає нам відповіді, але надає індикатори різних процесів шкільного життя.
Наприклад, у Канаді кілька років тому ми були шоковані показниками, скільки дітей кидають школу. Ми звикли, що таке стається в країнах, що розвиваються, і були зовсім не готові, що таке може бути у Канаді — розвиненій країні. Знаєте, є такий стереотип: школу кидає хлопець-розбишака-двієчник із бідної сім’ї. Але ми побачили, що багато таких дітей — учні, що нормально навчалися, це були і хлопці, і дівчата.
Ми запустили кілька національних досліджень і дізналися значно більше про шкільне життя: високий рівень депресії серед підлітків, тривожність, незалученість дітей, відсутність особистого контакту із вчителями і однолітками, булінг, відчуття небезпеки у школі. Діти кидали школу, бо відчували, що це місце емоційної небезпеки. Коли ви запитуєте у дитини, як справи у школі, найчастіше чуєте: «Все нормально». Не задовольняйтесь цією відповіддю, ідіть трохи глибше: цікавтесь, що дитина читає, що учні обговорюють на перервах, беріть участь у їхніх шкільних проєктах, і будьте пильними щодо того, яких навичок їм бракує, щоб допомогти їм їх здобути.
Дайте більше ресурсів сільським школам
Другий важливий показник результатів України — це розрив між міським і сільським населенням. Я почула вже багато коментарів про те, наскільки українські батьки залучені у шкільне життя. Знаєте, немає нічого більш важливого для маленької сільської спільноти, ніж школа, що працює. Школа — серце громади. Якщо українські батьки фарбують підлогу і лагодять меблі у школі, то це не повинно викликати сміх. Звісно, батьки можуть робити значно більше, ніж ремонт у класі, але ці батьки — найперший ресурс, який включається у роботу. Для мене дуже показово, що ви маєте таких вмотивованих батьків у віддалених регіонах, які відчайдушно прагнуть, щоб школа працювала, вони розуміють її цінність.
Звісно, це свідчить про проблему розподілу ресурсів у регіонах, але також про те, що батьки дуже зацікавлені навчанням своїх дітей. Можливо, ви думаєте, що так відбувається лише в Україні — ви помиляєтесь. Я бачила це багато разів в інших країнах — батьки заміняють вчителя, якщо той захворів, адже не хочуть, щоб діти пропускали уроки, вони займаються шкільним харчуванням, бо хочуть щоб діти навчались у здорових умовах. І це дуже впливає на результати успішності учнів. Тож тут державі варто переглянути політику розподілу ресурсів для шкіл у віддалених регіонах, вони заслуговують мати усе необхідне для навчання, щоб не покладатися на милість батьків у цих питаннях.
Поєднайте різні статистики, щоб побачити кожного учня
Для України це перший досвід участі у такому масштабному міжнародному дослідженні. І вам зовсім не варто перейматися місцем України у загальному рейтингу країн. Це дуже ефемерне поняття і хибний шлях інтерпретації результатів подібних досліджень. Другий некоректний підхід, це трактувати результати PISA як висновок про середню школу. Насправді воно показує, як дитина вчилася усі свої 15 років. Тож найкраще, що можна зробити після отримання результатів PISA, це дослідити усі рівні навчання дітей — починаючи із раннього дитинства, садочка і далі, і побачити, де діти не здійснюють ефективний перехід на наступний рівень навчання.
Інша важлива річ, це поєднати дані PISA із даними національних статистик. Наприклад, доєднати статистику здоров’я дітей. Українські школярі на 20 % частіше пропускають школу, ніж діти в європейських країнах. Чому так стається? Можливо, варто подивитися на статистику епідеміології і відвідуваності шкіл у кожному регіоні і зробити висновки, чи діти не приходять у школу через проблеми зі здоров’ям, чи з інших причин. Власне, ми так зробили, щоб побачити, чи канадські діти пропускають школу через проблеми із транспортом чи через проблеми зі здоров’ям. У провінції Манітоба уряд поєднав статистику охорони здоров’я, соціального захисту і освіти — тож кожна дитина стала «видимою» з точки зору цих сфер.
Источник: www.osvitoria.media
