Домой Статті Як писати есе?

Як писати есе?

85
0

Автор тексту: Марія Титаренко

Про великі можливості малої прози у своїй Майстерні есеїстики розповідатиме Марія Титаренко — письменниця, кандидат наук із соціальних комунікацій, засновниця магістерської програми з медіакомунікацій Українського католицького університету, викладачка курсів креативного та академічного письма, есеїстики та комунікації, авторка книги «Комунікація від нуля. Есеї для Мані», що вийшла у «Видавництві Старого Лева».

Дорогі вчителі, ласкаво запрошую до нашої експериментальної майстерки з есеїстики. Започатковую її з огляду на запитання, які часто чую від вас на презентаціях і конференціях. Чому експериментальної? Тому що будемо разом пробувати (недарма есеї Монтеня із французької перекладаються як «проби»), зважувати, навчатися і надихатися. У кожній майстерці пропонуватиму корисні джерела-посилання, різні техніки і зразки написання есе українських та закордонних авторів, тренувальні вправи для учнів, метафори для уроків, поширені помилки та роботу з ними. Майстерня відкрита, тому зворотний зв’язок радо вітатиму і враховуватиму у наступних дописах. Тож запасаймось піднЕСЕнням і — до діла.

Теорія по поличках

Читанку із теорії на курсі есеїстики я раджу студентам починати зі статті мого полтавського друга і колеги Сергія Шебеліста, який захистив дисертацію про есе. Його стаття надрукована у журналі «Слово і час» 2007 року і називається «Теоретичні аспекти жанру есею» (є тут). Коротко і посутньо на дев’яти сторінках автор розповідає про жанр есею і його визначення, а також його особливості, історію, різні традиції класифікації, структуру, авторів тощо.

Пізніше ми зі студентами запасаємось киснем і глибоко пірнаємо у дві статті (довгу і коротку) російського есеїста Михайла Епштейна. Довга — «На перехресті образу і поняття. Есеїзм у культурі нового часу»(тут). І коротка — «Есеїстика як нульова дисципліна» (тут). (Причому, не всім нам із першого разу вдається допірнути до самих глибин, бо Епштейн копає воістину глибоко і масштабно).

Слово-ключ: ЕСЕМА

Якби поняття «есема» не вигадав Епштейн, до нього б додумався якийсь із ваших учнів чи моїх студентів. І справді, про що йдеться в есеї, як не про есему? Що це за думка така, яку есеїст продумує з усіх можливих ракурсів і глибин? Мне, як пластилін, а потім дає доминати нам, як заманеться! І думка ця оригінальна, неповторна, багаторівнева і навіть часом дуже суперечлива… Отож, знайомтесь, це — есема.

«Патентуючи» цей термін, Михайло Епштейн писав, що це «мислеобраз», який подібний до метафори. Що це не аксіома, а більше гіпотеза, адже є оригінальним витвором-припущенням автора. Якщо просто — це головна думка-ідея есею. Але її не так просто знайти у тексті, адже вона часто і є усім текстом! Розгортаючись від нуля, есема більше нагадує лавинний вал, набираючи по дорозі все більше і більше супутніх думок, фактів, цитат, метафор. Або як клубок ниток, де уся нитка — і є есемою, яку автор випрядає і накручує, пишучи. Есема ніколи не є абсолютно завершеною, адже кожну думку можна підхопити і додумувати далі (тому самому авторові чи навіть іншому). Чим оригінальнішою і несподіванішою є есема, тим цікавішим і впізнаванішим є її автор. Проте, якщо вам цілком не до вподоби цей термін, можете вигадати свій (або дати завдання учням).

Урок від Орвелла. Уривок

Пропоную уривок із есею «Думки в дорозі» (1940 року) англійського письменника Джорджа Орвелла, якого більше знають як романіста, хоча він також був не менш вправним есеїстом.

«Читаючи блискучу і гнітючу книгу Малкольма Маґґеріджа «Тридцяті», я пригадав, як колись жорстоко повівся із осою. Вона їла джем із блюдця, а я ножем розрубав її навпіл. Не звернувши на це уваги, вона продовжувала бенкетувати, і солодка цівка сочилася із її розсіченого черевця. Та ось вона заповзялась злетіти, і лише тоді їй відкрився увесь жах її становища. Те саме відбувається із сучасною людиною. Їй відсікли душу, а вона довго — либонь, років двадцять — цього просто не помічала.

Цитата — помізкуймо?

«Есей відрізняється від статті так само, як вірші від прози, — непередбачуваністю результату. Текст росте від слів, а не від концепцій. Есей — плід повільної думки, медитативного розглядання предмету, екзистенційного переживання ситуації. В ідеалі есей — як вірші: їх неможливо переказати, їх можливо лише процитувати» (Олександр Геніс, російсько-американський журналіст, радіоведучий, культурний критик, літературознавець).

Для міркування над цією цитатою раджу попросити учнів всім разом переказати якийсь із прочитаних есеїв. Чи вдасться їм відтворити весь «сюжет думки» автора? Переповісти казку чи якусь історію значно простіше, адже ми легко запам’ятовуємо послідовність дій. Але не послідовність думки. Головним в есеї можуть бути сюжет самої думки, течія і заверти міркування.

Метафора на урок: Авто і Автор

Автор, який пише есей, нагадує водія автівки. Водій зосереджений на дорозі і дорожніх знаках. Йому важливо дістатися з пункту А у пункт Б. Точно, безпечно, максимально швидко. І щоб не збитися на манівці. І щоб машина не заглухла. Тобто автор має розкрити задану тему, провести свою ідею від початку і до логічного завершення, не втратити її напівдорозі, не перестрибнути на іншу тему. Тут автор-водій пильнує найважливіше — думку-ідею. Коли автор дістався пункту призначення, найчастіше, він закриває зошит і з полегшенням здає текст: ура, написав, здав, забув, все. А це, друже, геть не все! Автор-водій зробив лише третину роботи! Уявляєте? Другу третину він робить, коли повторно сідає за свій текст.

Але тепер він не водій. Тепер він — пасажир. Він сидить поруч, він не кермує, хоча за дорожніми вказівниками теж може стежити. Пасажир, на відміну від водія, має чудову можливість роззиратися довкруж! Дивитись у вікно і розглядати ландшафти, пейзажі, саму дорогу і навіть водія! Отже, тепер автор має можливість увиразнити думки, додати влучних метафор, порівнянь, образності (на яку авторові-водієві не було часу, бо він був зосереджений на іншому). Попередити про ями і перешкоди на дорозі і допомогти їх обійти (тобто прибрати з тексту зайві вставні слова, помилки, нелогічності, перевірити використані цитати, фактаж тощо). Але й це ще не все — зачекай здавати зошита! Хто робить останню третину роботи? Ні, не мама. І не бабуся. Це той самий автор, але який дивиться на авто збоку.

Вправляння

Для розвитку есеїстичного мислення (як і взагалі творчого) варто тренувати уважність до деталей, метафоричне сприйняття дійсності, оригінальне бачення.

Люблю таку вправу: ставите перед учнями розкриту парасолю (можна поламану, мокру, вашу чи чиюсь) і просите написати про неї. Не вказуйте жанру, нехай кожен пише так, як підказує йому/їй натхнення (чи парасоля). Найпростіше, вочевидь, зробити її натуралістичний опис. Але це буде не оригінально. Складніше створити метафору, порівняти її, скажімо, із втомленим птахом, який приземлився в клас, аби перепочити від дощу, але ось-ось стрепенеться і полетить далі. Можливо, хтось вигадає цілу історію про цю парасолю.

Рука на пульсі (конкурси, фестивалі, новини)

Жанр есеїстики в Україні з року в рік стає все більш популярним, з’являються нові автори, книги, а також конкурси, номінації, фестивалі. Трішки про все це.

Наприкінці минулого року оголосили своїх переможців в есеїстиці аж два поважні конкурси. Перший — конкурс на здобуття Премії імені Юрія Шевельова, в якому перемогла мистецтвознавиця Діана Клочко із книгою «65 українських шедеврів. Визнані й неявні» (про нагородження можна прочитати тут). Коротко про кожну із 13 номінованих книг у довгому списку Премії можна прочитати тут. Премія заснована 2013 року і присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику. Нагорода має імʼя Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику, та відзначає внесок у головні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю.

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here