Зараз освітяни максимально зосереджені на психоемоційній підтримці дітей. Але насправді ми усі травмовані війною. Хтось пережив окупацію, у когось рідні у війську, хтось втратив домівку чи близьких. Тому педагоги — це ті люди, які особливо потребують підтримки. Адже у них два тягарі — впоратися зі своїми негараздами та дбати про дітей. Учителі Новопечерської школи поділилися досвідом, як їм вдається підтримувати один одного у воєнний час.
Робота складна, але вона і допомагає
Навантаження на педагогів від початку війни значно зросло. З’явився змішаний формат проведення уроків, збільшилась кількість дітей на екстернаті. Також освітянам потрібно допомагати учням ВПО та відстежувати психологічні проблеми у школярів. Попри особисті негаразди та втому вони продовжують гідно виконувати свою роботу та турбуватися про учнів.
«Щодо роботи, скажу з власного досвіду і з досвіду колег. Складно поєднувати екстернат і офлайн навчання. Тому що екстернат припадає на другу половину дня, а інколи і на суботу. І мати потрібно не лише внутрішній ресурс, а ще й здоров’я. Якщо ще на осінь тебе вистачає завдяки ентузіазму, то весною значно важче. Я розумів, що такий режим роботи може призвести до вигорання. Тому прийшов із проханням до адміністрації, і мені знайшли людину в допомогу,» — розповідає Сергій Сюкало, вчитель математики.
Зі сторони може здаватись, що тим педагогам, які працюють онлайн, значно легше. Адже вони не спускаються з дітьми до сховища. Але робота з дітьми в будь-якому форматі — складна й енергозатратна.
«У початковій школі вчителі не поєднують офлайн навчання та екстернат. Ті, хто ведуть онлайн уроки, мають і заняття з екстернатом. Але їм все одно буває складно. Іноді це схоже на день бабака: вчитель вранці проводить навчання онлайн, потім готується до наступних уроків, ввечері та в суботу — екстернат. Тому їм також важливо шукати внутрішню мотивацію, щоб триматись на плаву,» — ділиться Олена Шевченко, керівниця початкової школи.
У стані стресу та безсилля психологи радять знайти свій якір — те, що буде допомагати та приносити радість навіть у складних обставинах. Наших учителів на плаву тримають їхні учні. Адже допомагати їм та бачити, як вони справляються зі своїми труднощами — велика мотивація рухатись далі.
«Особисто для мене мотиваторами є діти. Мій перший клас — це просто малі енерджайзери. Вдома я занурююсь у свої думки, а на роботі перемикаюсь на хороше. Тому я вдячна, що у мене є ця робота. Що є ці діти, з якими я забуваю про внутрішні переживання. Бо коли ти їх підтримуєш, то це і підтримка для тебе. Іноді здається, що мені і самій було б складно пережити ту ситуацію, про яку розповідають діти. Але якщо я своїм учням пояснюю, як із цим впоратися, отже і я сама теж можу,» — Мирослава Коба, вчителька першого класу.
Гумор нас рятує
Те, що українці — нація з гумором, відомо давно. З перших днів повномасштабного вторгнення ми знаходили, над чим сміятися. Завдяки цьому і досі тримаємось.
Гумор допомагає зберегти самовладання і витримку в стресових ситуаціях, а також здатний перешкоджати депресивному настрою. Завдяки жартам та сміху ми можемо адаптуватися до нових реалій та легше перенести розумове навантаження. Про це говорять нам дослідники.
Українські вчителі — не виняток. Вони завжди знаходять спосіб щиро посміятися чи-то на уроці, чи в учительській.
«Помічним і для нас, і для дітей є гумор. Я виділяю кілька хвилин на уроці для того, щоб просто посміятись. Ми можемо підіймати теми, не пов’язані з навчанням, та жартувати. Але це дуже допомагає зняти напруження і налаштуватись на урок. І коли дитина навчена правильно сприймати гумор, звикла до такої форми спілкування, потім у стресових ситуаціях ми можемо перемикатися на жарти. Учень чи учениця проводить асоціацію, що це викликає позитивні емоції. І ось ми вже сидимо та сміємось,» — говорить Сергій Сюкало, вчитель математики.
Підтримка — в кожному з нас
Під час складних ситуацій та хвилювань буває важко контактувати з іншими людьми. Іноді складно просто сказати вголос про свою проблему. Але у темні часи спілкування з близькими та колегами є неймовірно помічним. Адже попри особисті складнощі, всі ми готові вислухати та надати одне одному підтримку. Бо так ми почуваємося потрібними. І це допомагає вистояти не лише тому, хто потребує допомоги, але й тому, хто допомагає.
«Ми іноді без слів розуміємо, що іншому потрібна підтримка. Бувало так, що я бачу, як моя колега швидким кроком прямує до вбиральні. І я розумію: певно, плакатиме. Тоді я просто йду до її класу, наглядаю за дітьми чи підхоплюю урок. Нам навіть не доводиться просити про підтримку одне одного, всі і так все розуміють,» — ділиться Олена Шевченко, керівниця початкової школи.
Помічним є не лише розділяти проблеми інших, а й просто перебувати у колективі, спілкуватись та виконувати рутинну роботу. Адже коли у вирі стресу є щось звичне і знайоме, це дає трішки передбачуваності та спокою. Звідси з’являється наснага продовжувати наполегливо працювати.
«Просто перебуваючи у шкільному колективі, ми вже підтримуємо одне одного. Коли йдеш коридором школи, а назустріч ідуть колеги, які мають гарний вигляд та посміхаються, то ти теж хочеш триматись на рівні та дбати про себе. Виявляється, що всі дрібниці мають значення,» — розповідає Олена Шевченко, керівниця початкової школи.
«Ми також відновлюємо баланс завдяки внутрішньому спілкуванню у колективі. І я вдячний колегам, які відволікають та залучають до активності. Може бути так, що хтось із наших педагогів купив для всіх квитки, і просто поставив перед фактом: ми всі йдемо в суботу до театру. Це прості речі, в яких можна віднайти ресурс. Адже навіть звичайна зустріч з колегами поза роботою — це досить суттєве відновлення,» — ділиться Сергій Сюкало, вчитель математики.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Залишаються в Україні: учителі-іноземці, які продовжують навчати в умовах війни
Безкоштовне навчання у суперсучасній школі: як потрапити на Стипендіальну програму Новопечерки
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
