Домой Користні поради Як карантин змінює наших дітей: розповідають батьки

Як карантин змінює наших дітей: розповідають батьки

127
0

Рівно рік тому у березні світ дізнався, що таке локдаун, самоізоляція, соціальна дистанція. Відтоді ми працюємо, навчаємось і розважаємося зовсім інакше. Як карантин змінив наших дітей? Ми присвячуємо цій темі серію матеріалів. У першому читайте відверті розповіді трьох мам про те, якими стали їхні діти після року дистанційного і змішаного навчання.  

«Діти лякаються кожного пчиха»

Наталья Буховцова, мати трьох дітей шкільного віку (Єгора, Кирила та Аліси):

Із позитивного: за рік карантину ми не хворіли на ГРВІ, окрім незначного нежитю. Тобто скорочення контактів дійсно дає позитивний результат. Ще одна перевага: за цей час спілкування стало ближчим і більш довірливим. Діти більше часу були вдома, поруч, був час і простір для спільного родинного життя. Теми розмов теж стали різноманітнішими: раніше ми не говорили про смерть і відповідальність за своє здоров’я, наприклад, а тепер цих тем не уникнути, їх обговорюють і самі діти між собою.

Але є й чимало негативних змін. За час карантину у дітей загострилися страхи та неврози. Діти лякаються кожного пчиха. Якщо дитина кахикає, вона сама себе лякається: це може бути COVID-19, від якого  люди помирають. І це не зважаючи на те, що ми, батьки, постійно говоримо з ними про вірус.

Зростання кількості страхів зазначила і наша психолог. Тест показав, що тривожність у найменшої дочки значно перевищує вікову норму. Гойдалка «то ходимо в школу, то не ходимо» теж дає про себе знати. Відтак уроки не завжди сприймаються як щось обов’язкове, хоча вчитися вони люблять. Дітям складніше включатися в роботу зосереджуватися, вони швидко втомлюються.

 «Онука не вважає Землю такою великою, як ми»

Людмила Гаєвська, бабуся чотирикласниці Катрусі:

Онука і до карантину все полюбляла робити онлайн. Слухала музику, малювала, навіть вела свій дитячий відеоблог. Любить, коли купують щось онлайн. За карантину Катруся дивилася відео з цікавими хімічними та фізичними дослідами. А ще зацікавилася різноманітними віртуальними екскурсіями відомими місцями, музеями, лабораторіями. І тепер часом просить поїхати туди так, нібито це сусіднє місто: скажімо, у Лондонський природознавчий музей чи до Діснейленду у Парижі. На жаль, навряд чи вдасться прямо так мандрувати, але це її не зупиняє. Дівчинка переконана, що виросте та побачить усе сама. Це покоління нібито вважають Землю не такою великою, як колись ми, і їм до всього є діло. Коли десь гинуть гігантські черепахи або через пожежі страждали коали вона так переживала, нібито це відбувалося десь у дворі. Через те у підлітків нині екологічна свідомість більш розвинена, ніж у їхніх батьків. Адже якщо десь розтануть льодовики, в іншому місці підійметься рівень води, і всі постраждають. Для них все це одна домівка, і це не красиві слова. А пандемія довела це їм, як ніщо: для вірусу кордонів не існує, ситуація в Китаю швидко впливала на нас.

У Катрусі немає якихось там особливих здібностей до ІT, але вона просто живе в інтернеті. І до всього там ставиться дуже легко. Приміром, якщо її зацікавила якась комп’ютерна гра чи відео і потрібно прочитати опис, онука миттєво перекладе текст через онлайн-переклад, не зважаючи на те англійська перед нею мова, французька чи іспанська. У неї в голові навіть немає такого, що якийсь текст вона може не прочитати, немає якогось стопора перед іноземними мовами, як у старшого покоління.

Щодо мінусів у цій «інтернетизації»: діти, і наша теж, зростають занадто довірливими до того, що пишуть у соцмережах, показують у відеоблогах. За карантин, приміром, вона надивилася реклами, і тепер хоче придбати ті товари та вірить, що вони саме такі дивовижні, як у роликах. Звісно, є рецепт проти того: слід пояснювати, де правда, розвивати критичне мислення, але це не так просто зробити. Думаю, за часів карантину діти ще більше звикли шукати усі відповіді у інтернеті, але відвикли робити це у реальності.

«У нас самостійна і сучасна дитина»

Катерина Костриця, мама першокласника Юри та дошкільнятка Івана:

Наш старший син цього року пішов у школу у 7,5 років. І, здається, саме дозрів до навчання, бо його цікавлять літери, цифри. Для нього навчання у класі чи онлайн — практично однакові речі. Він самостійно навчається, відповідально ставиться до уроків. До того ж він інтроверт, відтак мало сумує за галасливими перервами у школі чи спілкуванням з товаришами безпосередньо, а не через екран.

У нас був карантин, коли два тижні через Zoom проводили уроки. Тоді дідусь вмикав та вимикав  конференцію, а решту він робив сам. Добре, що діти навчаються користуватися технологіями. Але, на жаль, це був лише один урок щодня, переважно математика та англійська мова. Один раз за весь час спробували провести фізкультуру. Цього замало. Це нагадує профанацію, адже у початковій школі діти зазвичай ще не вміють навчатися. Особливо першачки: якщо малюку лише 6 років, він ще не здатен  відсидіти урок біля монітора, стрибає, кудись біжить. Частину часу уроку займав галас, вереск, коли маленькі учні трохи хуліганили та спілкування дітей  між собою. Отже, Zoom краще, ніж нічого, але не для маленьких. Ще у нас був період на самоізоляції. Тоді перебували вдома та займалися, просто виконуючи завдання вчительки. У такі часи занадто багато залежить від того, як і скільки  батьки можуть займатися з дитиною. Найкращий досвід був під час змішаного навчання, коли клас поділили на дві половини, які по черзі займалися у класі та онлайн.  

Загалом програма була засвоєна.  Думаю, для сина і надалі нормою буде вчитися чомусь онлайн і організовувати себе.

Поділитися цією статтею

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here