Підліток повертається додому із волоссям, пофарбованим в зелений, каже, що збирається зробити пірсинг на обличчі або тату. Що робити батькам? Заламувати руки у розпачі, уявляти страшні наслідки та ставити дитині заборонні ультиматуми — не найкращі стратегії, бо жодна не спрацює. Ми попросили сімейного психолога Катерину Глушенко розібрати 4 найтиповіші ситуації, з якими стикаються підлітки та їхні батьки у питаннях зовнішності дитини. Катерина дає покрокові практичні поради, як батькам реагувати на експерименти підлітка зі стилем та які фрази вам слід назавжди забути.
Катерина Глушенко, сімейний психолог
Ситуація № 1: Дитина чує розмову дорослих: «Я так набрала — вже не влізаю у свої улюблені джинси, треба було менше їсти на карантині!»
Коли при зустрічі знайомі починають обговорювати, хто скільки кілограмів набрав за карантин, це типовий приклад fat talk — «розмови про жир». Часто fat talk замінює звичний small talk. Коли мама чи тато кажуть: я набрав зайву вагу і мені це не подобається, варто запитати себе — чому? Тому, що я почав гірше почуватися і мені складніше підійматися сходами, чи тому що я віддаляюся від певного медійного ідеалу краси і стрункості? Це про погане самопочуття чи про страх отримати негативну соціальну оцінку?
Ми живемо у суспільстві, що звикло все оцінювати: ми отримуємо оцінки в школі і у щоденному житті, навіть комплімент — теж оцінка. Якщо вважаємо, що давати оцінку зовнішності людини нормально і потрібно, то виходить, що є певний образ, еталон, якому слід відповідати: у вигляді, поведінці, думках, одязі. Оцінювання віддаляє нас від людського різноманіття і права кожної людини на індивідуальний прояв свого «я», а це є дуже важливим для підлітків. Тому батьки мають пильнувати, як вони говорять про своє тіло при дітях.
Якщо дитина чує, що батьки критикують свою зовнішність і зовнішність інших людей, це призводить до думок: мої дорогі рідні люди себе критикують, мама каже, що з нею не усе гаразд, мабуть, зі мною теж не все гаразд. Дослідження розладів харчової поведінки дітей свідчать про те, що найчастіше проблема криється у родині — батьки надто захоплюються дієтами, вони незадоволені своїми тілами, критикують свої тіла, докоряють собі, що недостатньо займаються спортом тощо.
Як не слід робити?
Критикувати себе і усіх довкола, засуджувати зайву вагу, адже термін «зайва вага» — суто медичний, оцінювати і коментувати зовнішність і статуру дитини.
Що варто робити і казати?
Дбати про поживну натуральну різноманітну їжу вдома, привчати дитину до активного способу життя і показувати це на власному прикладі, давати дитині можливості обирати різноманітну їжу, діяльність, хобі і досвіди. Дитина має приймати своє тіло таким, яким воно є, і знати, що він чи вона частково схожа на маму і на тата, і особливості зовнішності нашої родини — це те, що нас вирізняє. Наші тіло цінні тим, що ми рухаємося, дихаємо, живемо і отримуємо задоволення, а не тому, що воно для когось є привабливим. Це особливо актуально для дівчат, адже жіноча зовнішність часто об’єктивується.
Ситуація № 2: Донька-підліток приходить додому засмучена, бо подружка критикує її тіло: сказала, що вона надто товста чи надто худа
Якщо дитина ділиться таким із батьками, то можна порадіти, що у них із донькою у підлітковому віці збереглися довірливі стосунки. Для підлітка думка однолітка буде значно цінніша і важливіша, ніж думка батьків, як би прикро нам не було. Так влаштований мозок підлітка — вірити значущим одноліткам, навіть якщо ті кажуть неприємні суб’єктивні речі.
Як не слід реагувати?
У жодному разі не починайте критикувати подружку, яка сказала дурницю. Як би вам цього не хотілося. Не порівнюйте свою дитину із іншими або із образами в журналах чи фільмах.
Що слід зробити і сказати?
Видихнути і попити води. Згадати про те, що у підлітка зараз формується прифронтальна кора, яка відповідає за когнітивну обробку інформації, яка надходить, тому їм складно зважувати те, що говорять інші, із власною думкою. Підлітком керує лімбічна система, яка відповідає за емоційні реакції, тому підлітки такі вразливі. Це варто розуміти, адже будь-які ваші докази, раціональні переконання не працюватимуть. Розмову можна почати так: «Для тебе, мабуть, дуже важлива думка цієї подруги та інших твоїх однолітків» — тобто, показати, що ви розумієте цінність думки друзів підлітка. Далі можна нагадати підліткові: що ця думка є суб’єктивною, і не обов’язково є правдою у останній інстанції. Запитати: «А що тобі у собі подобається?» Підлітки часто кажуть: «Нічого!» Тоді ви можете відповісти: «Я розумію, що думка друзів для тебе дуже важлива, але мені боляче, що ти не бачиш своєї індивідуальності, краси та особливості».
Пам’ятайте — підліток справді у собі сумнівається, це не якісь примхи, щоб ви його вмовляли чи переконували, йому справді важливо говорити про себе. Ще раз нагадайте своїй доньці чи синові: «Ти наша дитина, і ми тебе любимо такою, як ти є, ми усі різні, у всіх свої смаки, люди будуть звертати увагу на різні риси твоєї зовнішності, і для когось ти будеш найкрасивіша чи найкрасивіший, а хтось так не вважатиме. Що ти цінуєш у інших?»
Ситуація № 3: Підліток каже батькам: я хочу проколоти собі нісвухогубу або зробити тату
Раджу батькам пам’ятати про нейробіологію підлітка: його головний мозок працює так, що загальний рівень дофаміну — гормону радості, є невисоким, але стаються великі викиди цього гормону, коли підліток пробує щось нове, експериментує, робить щось екстремальне. Тому підлітків тягне на яскраві кольори, гострі почуття, пірсинг, тату. Це спосіб, яким вони можуть підняти собі настрій. Коли батьки розуміють, що це не бажання підлітка довести маму і бабусю до інфаркту, а просто потреба мозку, їх трохи попускає. Коли підліток приходить із бажанням рожевого волосся, пірсингу чи тату, батьки часто думають не про його потребу і бажання, а про соціальну оцінку їх як батьків: що про мене скажуть сусіди, бабусі-дідусі, вчителі у школі? І тоді батьки мають себе запитати: це я боюся здатися комусь поганою мамою, чи я справді переживаю за дитину? Дуже часто у такій ситуації батьки потрапляють у свій підлітковий вік і власні травми — в них промовляє підліток, якому не дозволили, якого не прийняли. Тоді це розмова не між тінейджером-дитиною і дорослим-батькоммамою, а між двома ображеними підлітками.
Що не можна казати у жодному разі?
Кричати: «Та ти що, здурів?! Ніколи в житті!».
Як варто реагувати?
Не приймайте рішення одразу, а скажіть: знаєш, мені треба про це подумати. Коли будете готові говорити спокійно, покажіть дитині ширші рамки — що означатиме її рішення: що тату може набриднути за кілька років, що у нашому суспільстві зовнішність інтерпретується іншими, що ти хочеш цим повідомити про себе? Твої друзі можуть вважати це крутим, але наприклад, вчителі та старші люди сприйматимуть це інакше. Підліткам важко думати про інший бік справи, тому батьки мають це показати, але не з докорами «Чи ти подумав про мене і про своє майбутнє?». А з позиції: я у цьому бачу такі ризики, ти готовий про це поговорити? Разом подивіться дизайн, розгляньте варіант тимчасового тату. Якщо рішення підлітка остаточне, а ви боїтеся за якість послуг, тоді допоможіть дитині знайти клініку чи салон, де це зроблять безпечно.
Ситуація № 4: Підліток прийшов додому вже із зеленим волоссям чи пірсингом у носі
Швидше за все, батькам не вдасться стримати емоції прямо у моменті. Цілком можливо, батьки скажуть щось таке, про що пошкодують.
То що робити?
Коли вляжуться почуття, прийти до дитини і чесно зізнатись: «Ти знаєш, я була шокована, я не була готова побачити тебе таким». Не бійтеся показати себе у слабкості, будьте щирими. «Напевно, між нами такі стосунки, що ти не могла прийти і спершу сказати про це, а одразу зробила». Завдання батьків підлітка — транслювати йому такі меседжі: ми бачимо, що ти дорослішаєш, ми приймаємо твою індивідуальність і розуміємо, що ти хочеш відокремитися, ти маєш право на свій вибір і свої помилки, ми готові тебе підтримати на цьому шляху.
Якщо зміна стилю підлітка вас не дуже шокувала, і ви бачите, що син чи донька чекають на вашу схвальну оцінку, можна сказати: «Я бачу, що ти шукаєш нові прояви себе, хочеш найяскравіше показати свою індивідуальність — ти собі подобаєшся?». Якщо підліток каже: «Мені подобається, я почуваюся модним», вам варто відреагувати: «Я радію, що ти знайшов спосіб виразити себе».
Будьте обережними із компліментами підліткам. Якщо мама каже: «Тобі гарно у цій сукні», донька-підліток може сказати: «А ти що, стиліст? Чого я маю прислухатися до твоєї думки?». Комплімент — дуже тонка річ, він часто ставить нас у позицію: мені видніше. А підлітки якраз протестують проти батьківського «Я краще знаю». Головна характеристика підліткового віку — поставити під сумнів старі авторитети, щоб відокремитися і почати жити своїм життям.
Три фрази, які вам слід забути, якщо маєте дитину-підлітка:
- «Я так сказалая так вирішила!»
- «Ти у цьому виглядаєш, як…» (дуже часто крізь такі фрази звучить голос власних батьків, які робили такі коментарі).
- «Я ж хочу тобі добра».
Три фрази, які варто частіше казати підліткам:
- «Я тебе люблю»
- «Ти можеш на мене розраховувати, що б не сталося»
- «Тобі може здаватися, що тебе ніхто не розуміє, але мені, справді, не байдуже»
Фраза, яку батькам підлітків слід повторювати собі, як щоденну мантру:
- «Йомуїй із собою зараз важче, ніж мені із нимнею».
Источник: www.osvitoria.media
