Авторка тексту: Тетяна Сахно
Як відновлюють навчання на щойно звільнених територіях України? Скільки шкіл працюють та у якому форматі? А головне: як педагоги пережили окупацію та не скорились ворогу? Зібрали головні цифри та три особисті історії незламних українських учителів.
Понад 167 тис. учнів з-поміж ВПО та майже 95 тис. учнів із ТОТ отримують освітні послуги в закладах загальної середньої освіти, що функціонують.
На нещодавно звільнених з окупації територіях України поки неможливо повністю відновити навчання офлайн. Адже в цих областях значно пошкоджена або цілком зруйнована інфраструктура. Шлях кожного українського вчителя від окупації до відновлення встелений сміливістю та самовідданістю. Яким саме він був для наших героїнь, читайте нижче.
Вікторія Щербакова,
виконуюча обов’язки директора, викладачка, завідувачка відділення. Куп’янський автотранспортний фаховий коледж.
«Я сподіваюсь, що війна розставить свої корективи. Сподіваюсь, що у нас в Куп’янську все зміниться, починаючи з адміністрації міста — якщо там будуть патріоти, для яких дім не обмежується порогом власної домівки, тоді у нас все буде добре».
Яким був початок повномасштабного вторгнення в Куп’янську?
Наше місто розташоване всього в 50 км від кордону з росією, тож Куп’янськ окупували доволі швидко — 27 лютого. Спершу окупанти не втручались в наше життя, однак згодом російські загарбники почали використовувати місто як транспортний вузол для своїх військових потужностей. Нам забороняли спілкуватись між собою, росіяни відключили інтернет та мобільний зв’язок. У таких умовах було складно продовжувати навчання, проте зусиллями викладачів навчальний рік все ж вдалось закінчити.
Окупанти тиснули на місцевих мешканців?
Наприкінці весни вони почали схиляти до співпраці директорів навчальних закладів. Учителі, у котрих була змога, почали виїжджати. Мені вдалося покинути Куп’янськ із п’ятої спроби. Після прибуття на підконтрольну Україні територію я разом із колегами, яким вдалося виїхати, доклали максимум зусиль, щоб перенести адміністрацію коледжу в Харків. Завдяки цьому випускники коледжу змогли отримати дипломи в серпні.
Чи були викладачі, які перейшли на бік окупантів?
Я намагалася встановити зв’язок із учителями, які залишилися на окупованій території, однак на той момент колектив погодився співпрацювати з рашистами. Окупаційна адміністрація закладу провела вступну кампанію на початку нового навчально року. Вони зарахували понад 200 дітей на неліцензовані спеціальності. Після звільнення міста постало питання переоформлення таких студентів, однак наразі немає механізму, який дозволив би це зробити. Ведуться слідства щодо осіб, які погодилися на співпрацю з ворогом.
Як Куп’янськ повертається до навчання?
Від 3 жовтня навчання відновили на базі адміністрації в Харкові. До повномасштабного вторгнення в нашому колективі працювало 27 викладачів. Учителів, які пішли на співпрацю з окупантами, не долучили до відновлення навчання, тож наразі роботу коледжу підтримують п’ятеро викладачів. На щастя, вчителі з інших міст України погодилися допомогти врегулювати навчальний процес. Чимало студентів коледжу перебувають за кордоном, але вони охоче продовжують відвідувати заняття коледжу в форматі онлайн.
Оксана Збукар,
учителька початкових класів. Шевченківський ліцей № 1 Шевченківської районної ради Куп’янського району.
«Серце обливалося кров’ю, коли окупанти спалювали книжки шкільної бібліотеки. Підручники збереглися, бо були у дітей на руках, але постраждали видання художньої літератури, зрештою, бібліотечний фонд значно зменшився».
Яким було життя в окупованому Шевченкове?
На початку окупації у нас в селищі був інтернет, це допомогло закінчити навчальний рік у дистанційному режимі. На той момент окупантська адміністрація ще не сформувалася, тож викладачів не займали.
Згодом росіяни почали скликати наради директорів навчальних закладів, під час яких вимагали від учителів перейти на російську навчальну програму. Українські викладачі відмовлялися працювати взагалі, посилаючись на воєнний стан у країні. На що окупанти відповіли: «Воєнний стан в Україні, а ви не в Україні. Ви — частина росії, ваша область бєлгородська». Люди розуміли, що залишатися в місті небезпечно. Тоді мешканці селища почали масово виїжджати. Я покинула Шевченкове 25 липня. На той момент у селищі вже не було ні мобільного зв’язку, ні інтернету.
Серед українських викладачів були ті, які перейшли на бік окупантів?
Серед учительського складу була лише одна людина, яка погодилася на співпрацю. На відміну від інших закладів, де зрадників було більше.На вчителів, які відмовлялися від співпраці, тиску не чинили, адже було достатньо тих, хто погоджувався. Їх вистачало для функціонування шкіл. До деяких батьків окупанти приїздили і погрожували позбавити їх батьківських прав, якщо вони не віддадуть своїх дітей в окупантські школи.
Як Шевченкове повертається до навчання?
Після деокупації селища вчителі почали повертатися та працювати над відновленням навчання. Чимало волонтерських організацій допомагають місцевим мешканцям, забезпечуючи їх всім необхідним, що пришвидшує відновлення життя після окупації.
На території громади доволі швидко відновили електроенергію, зв’язок та інтернет. Усі учні та батьки охоче вийшли на зв’язок та долучилися до навчання. З 1 листопада учні, які перебувають за кордоном та на підконтрольних Україні територіях, змогли приєднатися до онлайн-навчання.
Любов Веприцька,
вчителька німецької мови. Ізюмський ліцей № 5.
«Нехай Україна знає, що люди, які залишалися під окупацією, зокрема я та мої знайомі, всіляко підтримували патріотичний дух».
Яким для вас було 24 лютого?
24 лютого о 5 ранку мені подзвонила моя донька, каже: «Почалась війна». Я спочатку не повірила. Пішла в місто, на той момент все було тихо, зв’язок та інтернет функціонували. Магазини зачинилися, біля банкоматів були черги, люди здебільшого боялися зайвий раз виходити на вулицю, але ніхто не вірив, що це триватиме довго. 25 лютого адміністрація ліцею оголосила незаплановані канікули на два тижні. Спочатку ми намагалися підтримувати навчання онлайн, але учні, батьки, всі були налякані, тож навчання було призупинене.1 березня почались авіаудари. Ми чули, як летіли літаки, як скидали бомби. Авіаудари — найстрашніше, що нам довелось пережити. Після 6 березня зник зв’язок, а згодом світло, газ та тепло. Тоді ж у місто зайшла колона техніки окупантів.
Чи вдалося перенести адміністрацію ліцею на підконтрольну Україні територію? Такої можливості не було. 1 квітня з нашим ліцеєм розірвали трудові відносини, тому що він знаходився на окупованій території.
Серед освітян були такі, що пішли на співпрацю із ворогом?
Звичайно, такі були. Але я не наважусь засуджувати їх, адже не знаю, що ними керувало. Можливо, люди боялися залишитися без хліба.
Чи можливо було виїхати з Ізюму?
Так, можливо. Люди виїжджали через Куп’янськ, потім через росію на територію Європи, але для цього були потрібні гроші, машина, бензин.
Як деокупували Ізюм?
11 вересня зайшли наші хлопці. Ми були неймовірно раді. Бачимо, їде техніка і не розуміємо, чия: ми ж ні разу не бачили наших військових. Ціла рота йшла вулицею, а їй назустріч вийшли наші люди, вітали хлопців. Ці емоції не передати. Вже зараз в Ізюмі все добре.
Чи вдалося відновити навчання?
З 31 жовтня всі ліцеї відновили навчання, звичайно, в форматі онлайн. Учителі і діти потихеньку повертаються в Ізюм. Деякі учні залишаються за кордоном, але відвідують наші заняття онлайн. Не у всіх районах Ізюму є інтернет, мобільний зв’язок дуже поганий, однак за таких обставин всі працюють на максимум. Наразі ведуться відновлювальні роботи в закладах, які більш-менш вціліли. Українські підручники окупанти вивезли.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
