Що таке критичне мислення? Чи можливо його розвинути і як зробити це на уроках? Освітня експертка Ірина Баранова пояснює все про критичне мислення та пропонує чекліст, за яким ви перевірите свої навчальні практики. А наприкінці знайдете круті практичні вправи для критичного мислення на кожному уроці.
Ірина Баранова,
співзасновниця, тренерка та експертка Освітньої платформи «Критичне мислення», співавторка навчального посібника «Основи критичного мислення»,тренерка для тренерів НУШ
Критичне мислення: що і як розвиваємо?
Відома аксіома: розвивається тільки те, що тренується. Розмови про необхідність качати прес ще нікому не допомогли зробити свою фігуру краще. Натомість щоденні 10-хвилинні вправи через певний час дозволять додати приводів для радості. Так саме і з критичним мисленням: воно розвивається через конкретні вправи за умов постійної практики.
То які мисленнєві м’язи маємо постійно прокачувати, щоб у дитини розвивалось критичне мислення?
Дослідники і практики по-різному визначають «наповнення» терміну «критичне мислення». Наприклад, авторка підручника «Critical Thinking Skills» Стелла Котрелл зазначає, що «критичність — це прийняття до уваги альтернативних поглядів на різні питання». А М. Ліпман, автор «Філософії для дітей», розглядає критичне мислення як навчання умінню розмірковувати та обґрунтовувати думку.
Отже, критичне мислення як педагогічна інновація, це вміння, що дозволяють людині приймати обґрунтовані самостійні рішення:
- визначати проблеми, ставити запитання;
- аналізувати, порівнювати, синтезувати, оцінювати інформацію з будь-яких джерел;
- розглядати з різних сторін, висувати альтернативи та оцінювати їх;
- формулювати аргументи, робити свідомий вибір на основі власних суджень;
Розвинене критичне мислення передбачає цілий комплекс навичок, умінь, ставлень. Тож для його розвитку потрібен комплексний підхід. Значення мають не тільки окремі вправи (їх опис можна зараз знайти на багатьох ресурсах), а цілісність застосування технології, філософія навчання (програма для дітей, чи діти для програми), внутрішні установки вчителя, які транслюються у взаємодії з дітьми.
Які шкільні практики заважають розвитку критичного мислення?
Тип мислення і цінності, що формують поведінку людини, взаємопов’язані. Нерефлексивне, догматичне мислення часто корегує з такими внутрішніми установками:
- категоричність: «може бути тільки так, все інше неправильно»;
- закритість до нового досвіду: «ми так раніше не робили, то і не будемо»;
- віра в авторитети, що будуються на ієрархії: якщо хтось, хто вищий за статусом так каже, значить, так і треба робити;
Перевірте, чи не знаходять ці установки відображення в щоденних практиках школи або окремих уроків? Йдеться про так звані приховані педагогічні впливи, коли на педагогічних радах ми говоримо про розвиток самостійності й впевненості учнів, а щоденною практикою формуємо інше: звичку «ковтати» чужі висновки, залежність від оцінювальних суджень інших, тривожність або байдужість.
Чек -ліст учителя
✅
Критерії
- Практики, що спрямовують мислення дитини у догматичне русло
- Практики, що сприяють розвитку критичного мислення
✅
Скільки часу уроку говорить вчитель, скільки учні?
Учитель займає більшу частину простору уроку: розповідає, дає готові знання, чекаючи від учнів відтворення почутої інформації. Завдяки цьому вчитель постійно тренує свої навички мовлення, цікавого подання інформації, а в чому тренуються діти?
Під час опанування нової теми діє правило «80 на 20»: 80 % часу уроку говорять учні — обговорення в загальному колі, робота в групах, парах; учні ставлять запитання, висувають гіпотези, пропонують рішення, обґрунтовують думку.
✅
З якою метою вчитель ставить запитання?
Левова частка запитань ідуть від учителя з метою перевірки.
Запитання запускають мислення. Вчитель володіє різними типами запитань, застосовуючи їх цілеспрямовано. Вчитель стимулює учнів ставити запитання до текстів, візуальних джерел, один одному, до вчителя, підтримує їх у цьому.
✅
З якою метою вчитель слухає учнів?
Здебільшого з метою перевірки і оцінювання: правильна/неправильна думка чи відповідь.
Учитель слухає дітей з відкритістю і та зацікавленням. Його мета — бути тим, «об кого» дитина думає, створити простір для вільного висловлювання думок.
✅
Хто зазвичай робить висновки?
Учитель транслює власні висновки (або ті, які «потрібно»), поширюючи їх на всіх.
Наприклад, «Отже, діти, тепер ми знаємо, що треба берегти природу». Прихований вплив: я краще знаю, що вам потрібно думати.
Учитель допомагає дитині сформулювати власні висновки. За технологією розвитку критичного мислення урок це простір для побудови ВЛАСНИХ знань, навичок і ставлень.
Для цього вчитель застосовує різні методи. Наприклад, «Вільне письмо»: запропонуйте дітям наприкінці уроку протягом 2 хвилин письмово висловити свої думки щодо проблеми або дискусійного питання, що обговорювалось, починаючи зі слів «Тепер я думаю.»
Запропонуйте учням озвучити свої думки, не коментуйте, дякуйте.
✅
Як учитель реагує на помилки?
Помилки засуджуються, як прояв нездатності добре працювати, викликають роздратування. Діє «презумпція винуватості»: наявність помилок розглядається як те, що свідчить про неуважність, відсутність зусиль у дитини.
Помилки приймаються як невід’ємна частина опанування нового, як ознака того, що триває рух вперед. Моделюються ситуації для подолання помилок. Учитель шукає, перш за все те, що в дитини вийшло, а потім разом із учнем обговорює, що можна було зробити інакше, додати, змінити.
Як допомогти дітям тренувати важливі навички?
Східна мудрість каже: «Слона варто їсти частинами». Тож пропонуємо використовувати підхід «Сходинки». Його суть у тому, щоб тренувати навички поступово, зосереджуючись на 2–3 конкретних протягом певного часу. Це дозволяє вчителю більш свідомо і цілеспрямовано організовувати простір уроку, підбирати завдання та вправи, разом із учнями відстежувати прогрес. Отже, визначте 2–3 важливі для критично мислячої людини навички, на яких будете фокусуватись протягом місяця. Наприклад, уміння ставити запитання і перевіряти інформацію («Найпершим кроком в розвитку критичного мислення є формування критичного ставлення до будь-якої інформації»). Обговоріть із дітьми намір тренувати ці навички, запитайте їхні думки, чому саме ці навички важливі, де і для чого потрібні. Плануючи уроки протягом місяця, додавайте вправи, що дозволять дітям тренувати ці навички. Наведемо декілька прикладів таких вправ для учнів 5–6 класів.
Перевірка інформації
- Запропонуйте дітям перевірити інформацію з підручника. Обговоріть разом, як саме вони можуть це зробити? Запропонуйте «правило трьох джерел»: знайти підтвердження інформації не менше, ніж у трьох різних джерелах, наведіть приклади. Зазначте, що в певних ситуаціях джерелом може бути і спілкування з людиною — сучасником подій, очевидцем, експертом з теми. Для молодших підлітків це може бути початком уміння та звички оцінювати інформацію за такими критеріями як достовірність, актуальність, повнота.
- Пограйте в гру «Звідки ти це знаєш?» Запропонуйте дітям поділитися невеличкою інформацією з теми, що вивчається. Запитайте «Звідки ти це знаєш?», поміркуйте разом, чи надійне це джерело інформації. Наприклад, можна порівняти таки джерела, що їх часто називають діти, як «прочитав у підручнику», «говорили по телебаченню», «бачив в кіно». Важливо: запитуйте «звідки знаєш?» з цікавістю і гумором, дякуйте за те, що дитина ділиться і вміє встановлювати джерело своїх знань, уникайте відчуття підозри або недовіри до дитини. Наша мета — привернути увагу дітей до необхідності відстежувати джерело інформації, щоб не «ковтати» все підряд. Надалі це також може стати основою для критичного осмислення власних переконань, установок: це моє, чи нав’язане зовні.
Уміння ставити запитання
- Запропонуйте дітям регулярні вправи з брейн-фітнесу. Наприклад, у парах поставити якомога більше запитань до теми уроку, обмежте час 2–3 хв. Це може бути розминка на початку уроку. Запропонуйте дітям показати (можна на пальцях) скільки запитань у них вийшло, не порівнюйте, порадійте разом тому, скільки цікавих запитань з’явилось на світ завдяки всім учням. Порівняйте запитання з вказівником, який показує дорогу: от скільки доріг для дослідження теми ви зараз відкрили. Запросіть дітей в кожній парі протягом 1 хв. обрати серед своїх запитань одне, яке вони вважають найбільш цікавим або найбільш важливим для вивчення теми. Зазначте, що вислухаєте 3–4 пари. Запропонуйте дітям під час уроку звертати увагу, на яке зі своїх запитань вони змогли знайти відповідь. Наприкінці уроку запросіть поділитися, якими доріжкам дійшли до кінця (тобто знайшли відповідь на запитання), а якими не ходили (досліджуючи тему уроку не встигли подивитися в той бік, тож запитання поки без відповіді)? Запропонуйте пошукати відповідь удома. Ця вправа, окрім тренування навички ставити запитання та самомотивації учнів, містить важливу для критично мислячої людини ідею: те, що ми вивчаємо, не вичерпує тему, світ складний, можна пізнавати його різними шляхами, запитання важливі для визначення напрямку руху пізнання (а не існують тільки для перевірки д/з і контролю, що часом вичерпує функцію запитань на уроці).
Після визначеного для опанування цих навичок терміну, наприклад, по закінченню місяця, разом із учнями порефлексуйте, що змінилось, які в них враження, як вони оцінюють рівень розвитку цих навичок, що їм дає опанування цих навичок. Відсвяткуйте успіхи. Запропонуйте нову наступну сходинку: дві навички, на яких будете фокусуватися наступний місяць. На початку кожної сходинки обов’язково обговорюйте з дітьми зміст і значення навичок, для чого вони потрібні, що їх опанування дає конкретно дитині: наприклад, «якщо я буду вміти добре обґрунтовувати свою думку, то це збільшить шанси переконати батьків завести собаку, взагалі люди частіше будуть до мене прислухатися».
Плануючи простір уроку пам’ятайте про кумулятивний ефект: нові навички доєднуються до попередніх, тобто тренуючи нове, не забуваємо підтримувати і створювати умови для подальшого розвитку попередніх.
Як критичне мислення допомагає керувати емоціями?
Фахівці з розвитку мозку встановили, що різні частини мозку відповідають за різні функції. Так неокортекс (префронтальна кора, американський нейрофізіолог П. Маклін називає цю частину раціональним мозком) відповідає за аналіз, оцінку, прийняття рішень. А амигдала — це наш охоронець, вона постійно насторожі: чи в безпеці людина? Якщо вона трактує ситуацію як небезпечну, то збуджується і «перетягує всю ковдру» на себе. Тоді відбувається «емоційне затоплення» — ми відчуваємо сильні емоції, наприклад, страх або гнів. Раціональна частина мозку при цьому «вимикається», і людина починає діяти під впливом емоцій. Це фізіологічні процеси, що формувались у процесі еволюції. В умовах довготривалого стресу, який ми зараз переживаємо, загроза «затоплення емоціями» підвищується як в учнів, так і у вчителя, адже амигдала перебуває в стані фонової тривоги. В такій ситуації важливо:
- заспокоїти амигдалу. Використовуйте для цього техніки дихання, заземлення, будь-які фізичні рухи для зняття м’язової напруги, додайте кілька ковтків води.
- «перетягнути» домінанту збудження з амигдали в неокортекс, тобто з емоційного мозку в раціональний. Щоби «ввімкнути» раціо назвіть емоцію. Наприклад, скажіть дитині: «Схоже ти роздратований?» або «Виглядає, що ти зараз стривожений?». Називання зменшує емоційне загострення саме через те, що потребує вмикання неокортексу, адже вербалізація (висловлювання) — це його функція. Далі нормалізуйте емоцію (підтвердить її нормальність): «Так, в такий ситуації багато б хто дратувався» або «Я теж тривожусь, коли с таким стикаюсь».
Практика показує, якщо в дитини розвинути навички критичного мислення, вона більш успішно справляється з емоційною напругою. Адже вміння аналізувати та оцінювати, звичка до рефлексії, самоаналізу поширюється на власний емоційний світ. Це допомагає дитині розуміти свій емоційний стан, самостійно вербалізувати те, що вона переживає, передбачати наслідки різних варіантів вираження емоцій. Для того, щоб критичне мислення підсилювало емоційну компетентність дитини, вчителю варто систематичне направляти фокус уваги дитини на сферу емоцій, допомагати тренувати навички інтелектуальної обробки зовнішньої та внутрішньої емоційної інформації.
Практикуйте такі запитання:
- Що в цьому тексті тебе «зачепило», викликало якісь емоції? Чому однакова інформація викликає в різних людей різні емоції?
- Які емоції викликала в тебе групова робота? Чи змінювались емоції інших учнів у групі під час вашого обговорення теми?
- Як ти думаєш, які емоції переживав цей герой (або історичний діяч, вчений), коли вирішив так діяти? На твій погляд, вони допомагали або заважали йому? Чому ти так думаєш?
Пам’ятайте, що мозок дітей 5–6 класів ще формується, відділи мозку, що відповідають за прийняття рішень у процесі дозрівання. Тож емоційність, що іноді здається дорослим надмірною, в цьому віці є природною. Намагайтесь приймати дитину там, де вона є (так, це буває непросто!), допомагаючи їй краще усвідомлювати себе і світ навколо.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
