The Education World Forum у Лондоні — подія найвищого світового рівня, що збирає топових освітніх експертів, змінотворців та міністрів освіти з понад 90 країн. Анна Сидорук, операційний директор ГС «Освіторія», відвідала форум і розповідає про 5 трендів у освіті, які формуватимуть порядок денний усіх держав світу.
Цього року форум був найбільшим за усі 17 років існування. Відкриваючи його, голова Домінік Саваж сказав, що це велика радість бачити, скільки policy makers об’єднуються навколо питань освіти, адже від якісної освіти виграють усі. Уперше на Форум приїхав міністр освіти Сомалі. І доки всі навколо обговорюють інновації, штучний інтелект і роботизацію, в цій країні й досі лише 20 % дітей відвідують школи. Увесь бюджет, який Сомалі виділяє на розвиток освіти в країні, дорівнює річному бюджету середньостатистичної британської школи. У більшості з нас Сомалі асоціюється із піратами. Цілком можливо, що явище піратства можна подолати, якщо загальний рівень освіти у Сомалі буде вищий. Звісно, розвивати освіту — це дорого, довго, а результат видно далеко не одразу. Але освіта — мабуть, єдина сфера, де інвестиції завжди будуть меншими, ніж та ціна, яку доведеться заплатити, якщо в неї не інвестувати.
Рівний доступ до якісної освіти
У грудні минулого року усі країни дізналися результати PISA 2018 — світового дослідження компетентностей підлітків. На Форумі у Лондоні Андреас Шляйхер презентував загальний світовий звіт. Він показав розрив між рівнем освіти у розвинених країнах та тих, що розвиваються, а також значну різницю між школами всередині країни. В Україні, наприклад, учні з сільської місцевості на 2,5 роки відстають у компетентностях від учнів у великих містах.
Тут цікавим є випадок Китаю, де близько 10 % населення є соціально незахищені. Проте діти з таких родин показують результати на рівні з учнями освітніх супердержав, як Сингапур та Канада. Тож попри соціальну нерівність, усі країни мають прагнути рівного доступу до якісної освіти. Цьому значно сприяють єдині стандарти якості освіти та навчальних програм для усіх шкіл країни.
Свої досягнення у цій сфері презентували Естонія та Велика Британія. Їхній секрет простий: найсильніших вчителів слід відправляти у найпроблемніші регіони та школи. До прикладу, у Великій Британії найкращі результати завжди показували учні елітних заміських boarding schools, а лондонські школи зазвичай пасли задніх. Але в 2003 році уряд запустив програму «Виклики Лондона»: найкращі вчителі Великобританії почали «підіймати» найгірші школи міста. Звісно, зарплатня цих вчителів є вищою за ту, яку отримують інші педагоги. За кілька років роботи програми найпроблемніші школи Лондона увійшли до топ-20 національного рейтингу британських шкіл. За час впровадження трансформацій багато таких шкіл відкрили у себе тренінгові центри, де навчаються інші педагоги. А вчителі шкіл, що беруть участь у програмі, щотижня мають півторагодинне навчання. На мою думку, Україна має зробити своїм пріоритетом в освіті подолання того розриву у 2,5 роки. Подібний досвід міг би стати гарним прикладом.
Важливість дошкільної освіти
«Ранні інвестиції дають найбільшу віддачу». Цей вислів американського економіста і Нобелівського лауреата Джеймса Хекмана найкраще ілюструє вплив дошкільної освіти дитини на усю подальшу освітню траєкторію людини. Світові експерти переконані, що період раннього дитинства є надважливим, адже саме до 3-х років у дитини закладається фундамент до life-long learning. Естонія, лідер рейтингу PISA 2018, приділяє дошкільній освіті велику увагу — там вихователі садочків — це високопрофесійні педагоги. Естонські експерти наголошують, що дошкільна освіта не повинна навчати hard-skills: читання, писання, лічби тощо. Дитячий садок має розвивати соціальні і когнітивні навички, робити великий акцент на емпатії та розвитку пізнавального інтересу дитини. В Естонії вихователі садочків отримують таку ж заробітну плату, що і вчителі початкової школи. Це дозволило залучити висококваліфіковані кадри в дошкільну освіту. Ефективність цього стратегічного рішення Естонія довела власним прикладом.
Інклюзія у широкому сенсі
В Україні, говорячи про інклюзію, часто мають на увазі доступ дітей із інвалідністю до освіти. Тоді як світові експерти визначають, що інклюзія — це право бути рівним і різним. Це означає, що саме поняття інклюзії складається із багатьох компонентів. Один із них — доступ до освіти дітей із інвалідністю. Інший — доступ до освіти, незалежно від регіону, чи соціального статусу родини: діти із віддалених регіонів чи із неблагополучних сімей повинні бути ефективно інтегровані у якісну освіту. Окремою складовою інклюзії є мігранти — як зовнішні, так і внутрішні. Це також актуально для України, адже маємо багато внутрішньо переміщених осіб.
Абсолютно усі школи Великобританії технічно пристосовані до дітей із інвалідністю: приміщення є доступними, у школах працюють асистенти, що допомагають дітям з інвалідністю бути рівноправними учасниками навчального процесу. Найбільший виклик британської освіти сьогодні — це мігранти: у Лондоні я відвідувала школи, де більша частина учнів приходять до школи, зовсім не володіючи англійською мовою. Отже, інклюзія у даному разі — це включення і соціальна адаптація таких дітей. Стать — ще одна складова інклюзії: на жаль, у багатьох країнах і досі доступ до освіти залежить від статі дитини. Це справді звучить як дикість у 21 столітті, але цю тему виносять на обговорення на світовому рівні, отже проблема залишається актуальною.
Технології в освіті
Технології — унікальна річ: вони здатні поєднати людей з різних континентів і роз’єднати людей в одній кімнаті. Вони знищують одні робочі місця і створюють зовсім нові професії. Усіх хвилює, чи встоїть перед технологіями професія вчителя. Експерти вважають, що самі по собі, технології не здатні кардинально змінити освіту. Звісно, в руках професіонала, інновації роблять навчання інтерактивнішим, доступнішим та цікавішим.
Технології — не панацея, а інструмент для досягнення мети. Міністр освіти Естонії ділилася їхнім досвідом ставлення до технологій у освіті. 99 % державних послуг в Естонії є діджиталізовані, освіта у тому числі: там працюють сотні освітніх стартапів, з’являються нові навчальні програми, посібники тощо. При цьому держава не дає жодних вказівок, якими матеріалами, чи програмами, чи додатками користуватися вчителям. У школи є бюджет і повна свобода вибору техніки і софту. Держава ж мотивує і відзначає всілякі ініціативи: якщо школа реалізувала крутий проєкт завдяки якійсь програмі чи інновації, їй аплодують, винагороджують і ставлять у приклад. Таким чином розвивається здорова конкуренція між школами — кожна хоче вирізнятися, пробує щось нове, експериментує. Держава довіряє вчителеві як професіоналу і дає йому свободу.
Я була на уроці, коли дві вчительки із різних континентів разом зі своїми учнями створювали 3D віртуальні тури своїм рідним містом. Діти мали показати історичні місця, пам’ятки архітектури, популярні кафе. Використання технологій у такий спосіб дуже виправдане, адже діти спершу і самі вивчили власне місто, потім освоїли програму для створення 3D-турів, вчилися працювати у команді і розвивали міжкультурну взаємодію, адже проєкт міжнародний.
Потреба об’єднуватися
Зазвичай ми сприймаємо освіту як трикутник: дитина, родина, школа. Але живемо у такий час, коли цей трикутник має стати п’ятикутником і включити державу і бізнес. Бізнес — майбутні роботодавці, отже школи, діти і батьки мають цікавитися тим, які навички потрібні сьогодні великим роботодавцям. Держава ж має створювати освітні стандарти у відповідності до вимог сучасного світу і потреб дітей. У 2030 році понад половина сучасних учнів працюватимуть у професіях, яких ще не існує. Отже, школа має вчити гнучкості, щоб люди вміли швидко пристосовуватись до змін і зрештою могли самі створювати професії і робочі місця для себе та інших. Звісно, hard skills залишаються важливими — ніхто з нас не хоче потрапити до хірурга, який гуглить, як зробити операцію. Проте школа не повинна бути окремим світом, що дає лише знання, а має цікавитися і запитувати у бізнесу, що саме потрібно розвивати в дітях вже сьогодні, щоб завтра вони були успішними. Недаремно The Education World Forum цього року мав тему «Одне покоління: що потрібно зробити, аби змінити освіту».
Источник: www.osvitoria.media
