Розмову записала: Юлія Яцишина
Комусь може здаватись, що під час війни мистецтво і культура не на часі. Проте так не вважає наш ворог, адже розуміє: культура — потужний інструмент впливу на міжнародній арені. Хто повертає правду про українських художників, яких у світі вважають російськими? Як кожен український підліток може долучитись до культурного волонтерства? Та чому це важливо робити саме зараз? Записали інтерв’ю з Оксаною Семенік, яка деколонізує українське мистецтво.
Оксана Семенік, історикиня мистецтв з Києва. Здобуває ступінь «Магістр» з історії мистецтв в КНУ ім.Т.Г. Шевченка. Навчалась за програмою в Ратґерському університеті, США. Працювала в якості дослідниці в Zimmerli Art Museum. Про себе каже, що звільнила з російського «полону» 70 українських митців із колекції Zimmerli Art Museum.
Повернення українських художників з російського «полону»
Сьогодні велику частину мого життя займає деколонізація мистецтва: я пишу листи і запити у різні музеї світу, щоб вони називали українських художників саме українськими. Паралельно веду твіттер акаунт Ukrainian Art History, де розповідаю історії митців та мисткинь, а також українське мистецтво в світових музеях. Може здаватись, що вести акаунт про митців у твіттері — легкий процес. Проте насправді для одного допису я роблю дослідження, перевіряю всю інформацію, намагаюсь знайти роботи у гарній якості та у вільному доступі, шукаю архівні матеріали про митців, що іноді займає декілька годин, а часом і кілька днів.
Поштовхом до дослідження походження художників стало моє стажування в Zimmerli Art Museum. Проте ще до мого приїзду туди я почала знайомитись з колекцією картин, що були в загальному доступі і які можна переглянути онлайн на сайті музею. Я одразу побачила кількох українських художників, що в музеї були записані як російські. До прикладу: Марія Синякова та Зінаїда Серебрякова, що народилися на Харківщині, чи Натан Альтман, який родом із Вінниччини. Проте їх вважають російськими, бо колись росія цих художників привласнила, хоча зв’язок цих митців з росією мінімальний. Розпитавши в кураторки музею, чому ці художники записані як російські, відповідь була не дуже втішна — питання національності не дуже актуальні. Коли я продовжила дослідження, натрапила на роботу художника, який був записаний знову як російський, а на картині зображений був дідух. Дідух і росія, це взагалі як? Я погуглила цього художника, і він виявився родом із Запоріжжя, але, що правда, кілька років жив у москві. І лише тоді я зрозуміла, що насправді проблема дуже велика, тому що навіть якщо художник у росії був проїздом чи мінімальну кількість часу, його все одно привласнила собі росія. Якщо ж копнути глибше, таких художників десятки. У результаті я проаналізувала колекцію Zimmerly Art Museum і з 900 наявних там російських художників 70 виявилися українцями. І біда в тому, що й ми самі не знаємо про походження багатьох наших митців.
Так мене саму в 2015 році здивувало, що Казимир Малевич український художник. Хоча я вже давно цікавилась його творчістю та захоплювалась його картинами, але не знала про українське коріння. Російське мистецтвознавство повністю пропагандистське: незручні факти біографії приховуються, а потрібні епізоди з життя навпаки висвітлюються. Так, російський мистецтвознавець Григорій Коваленко в своєму дослідженні каже, що у Олександри Екстер був Київський період. Київським періодом він називає 35 років її свідомого життя та активної діяльності в Україні, а 4 роки проживання в москві він не вважає московським періодом, а каже, що це головний період життя та творчості Олександри. Це звучить абсолютно абсурдно. Та якщо вже говорити про абсурд, то весь так званий російський авангард, це сконструйований міф, адже їхні авангардисти це або українські художники або митці, що були тісно пов’язані з Україною. Тут розвінчується міф і про «вєлікую» рускую культуру. Бо насправді вона далеко не «вєлікая». Просто в промоції цієї культури було вкладено дуже багато грошей та зв’язків.
Чому світовим музеям складно декомунізуватися?
Однією з проблем є те, що багато картин із колекцій Zimmerly Art Museum купувались у 60–70-ті роки в москві чи ленінграді. І виходить так: придбали картину умовно в москві, ніхто вже не розбирався звідки та чому вона там взялася, і ніхто не цікавився чи автор українець, білорус чи литовець — його автоматично записували «russian».
Проте, варто розуміти, чому художники в ті часи переїжджали з України в росію, і навіть не в радянський період, а ще під час російської імперії. Так працює метрополія у відношенні до колонізованих країн: вона забороняє вищу освіту, розвиток культури, мови. Через брак можливостей розвиватися та заробляти художники їхали в москву. Тож це не завжди був свідомий вибір людини. Малевич, до прикладу, хотів жити у Києві та викладати в Київській академії мистецтв. Проте його викликали на допит, заборонили виїжджати з росії, погрожуючи навіть тим, що він шпигун та зрадник.
Інший важливий чинник: часто музеї отримували певні картини в свої колекції від російських колекціонерів і тепер бояться, що зміна національності автора твору зіпсує стосунки з колекціонером, музей не отримає фінансування. Деякі музеї відповідають, що для зміни національності автора їм треба скликати нараду, чи почекати куратора, хоча, що там обговорювати, проблема банально в географії, бо в деяких навіть пишуть, що Київ, Харків і Одеса це росія.
Конвертую злість у допомогу
Іноді дуже злить коли музеї довго тягнуть із рішеннями. Але злість конвертується в роботу, навіть коли я чую вибухи, чи на Україну здійснюють масштабний пуск ракет, я думаю: а що можу зробити прямо зараз, щоб допомогти Україні? Тоді я знову намагаюсь повертати наших, українських художники з так званого російського полону. Зараз я веду комунікацію з кількома музеями США — це Museum of Modern Art, Brooklyn Museum, Philadelphia Museum of Art та Smithsonian American Art Museum. Через те, що я не належу до жодних державних інституцій, я дозволяю собі вести комунікацію не виключно діловою мовою, а більш емоційно, переконую, чому ці зміни є важливими для нас саме зараз. До прикладу, Єврейський музей у Нью-Йорку вже з 21-го російського художника 5-тьох визнав та зазначив українськими, серед них дуже важлива в українському мистецтві постать — Амбам Маневич, який був одним із засновників Київської академії мистецтва, а в росії він навіть не жив.
Як кожен може долучитися до культурного волонтерства?
Культура — потужний інструмент міжнародної дипломатії, і тут величезне поле для роботи. Першочергово, нам самим треба вивчити нашу історію, культуру та позбуватися меншовартості. Поки ми не будемо бачити Україну успішною країною, з потужною культурою та величною історією, то і світ не буде сприймати нас саме такими.
Як можна допомогти розвінчувати міфи про митців? Соціальні мережі тут дуже ефективні. На власному прикладі переконалась: тегнувши музей та написавши коментар чи скаргу, можна досягти змін. Музеї навіть на такі меседжі часто реагують та після виправляють свої помилки. А якщо коментарів буде сотні чи тисячі — це точно приверне увагу не лише конкретного музею, а й інші культурні організації. Звичайно і музеї розуміють важливість їхньої репутації, бо кількість негативних коментарів може вплинути на їхній публічний образ, на кількість відвідувачів, людей, які купують у них мерч, та колекціонерів, які можуть до них прийти з пропозиціями.
Ще один яскравий приклад ефективності колективних коментарів — випадок у серіалі «Вікінги» на Netflix. Там був підпис у субтитрах: «Ярослав Мудрий, войовничий правитель Північної росії». Звісно це викликало обурення серед глядачів, і сотні людей писали, що Ярослав Мудрий — це правитель Київської Русі, а росії в ті часи ще навіть не існувало. Компанія побачила цю кількість повідомлень, визнала свою помилку та виправили це непорозуміння. Тож комунікація через соціальні мережі це дієвий метод і не варто його відкидати, особливо, якщо ви володієте англійською.
Також, у багатьох музеях світу на сайті наявні форми фідбеку: можна перейти за ними, і залишити свої коментарі. Якщо ви точно знаєте, що Малевич, Екстер чи Айвазовський не є російськими художниками, про це варто написати коментар.
Звичайно, я мрію, щоб змінився підхід і до викладання предмета Мистецтво у школі. Варто включати ці теми в уроки, популяризувати українське мистецтво серед школярів та вчити проводити дослідницьку діяльність. Бо зміни точно починають з нас — українців: змінюючи себе, ми допоможемо світові побачити наше мистецтво і знати правду про нього.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Крок за рамки: як зацікавити дітей візуальним мистецтвом
Стартап, що допомагає ЗСУ: історія винахідника Захара Щурка
Матеріал створено в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
